П’єр Леметр - До побачення там, нагорі

Вони пішли до майстерні, де виготовляли чудові зразки дубових домовин з дерева найвищої якості, представлені у похоронній службі (вона варта була своєї ціни в шістдесят шість франків). Тепер, коли ця домовина вже відіграла свою рекламну роль перед комісією держзакупівель, можна перейти і до більш практичних зразків, себто домовин, які будуть насправді постачатися.

Прадель і Лавальє оглянули зразки. За ними прийшли Дюпре і головний майстер (який з такої нагоди одягнув свою нову робу). Вони проходили повз виставлені в ряд дешеві домовини (які мали сумний вигляд) для загиблих солдат.

— Для наших героїв... — почав було завчено Лавальє, погладжуючи рукою труну з каштанового дерева, що стояла посередині ряду.

— Не забивайте мені баки, — перебив його Прадель. — Що у вас є до тридцяти франків?

— Як це? Тридцять франків — ми так не домовлялися...

— Те, про що ми домовлялися, і те, що ми візьмемо, це — різні речі. Давайте почнемо спочатку, але швидше, бо в мене ще багато роботи...

— Але пане Праделю...

— Д’Олней-Прадель.

— Як скажете...

Анрі виразно на нього подивився.

— Добре, пане д’Олней-Праделю, — почав знову Лавальє, примирливо, майже школярським тоном, — звичайно, у нас є домовини за таку ціну.

— Тоді я такі і візьму.

— Але ж це неможливо, — втрутився столяр.

Праделеве обличчя виражало подив.

— Бо виникне проблема з транспортуванням! — промовив столяр повчальним тоном. — Їх же треба буде постачати на кладовища. Все би так, але ці труни не призначені до транспортування. Їх треба везти в Комп’єнь, у Ліон. Там їх треба буде доставити на місце ексгумації, а потім знову везти вже на військові кладовища — то все дорога. А вони...

— Не бачу проблеми.

— Те, що ми продаємо за ціною в тридцять франків, — це з тополі. Це неміцне дерево. Труни будуть ламатися, навіть провалюватися, бо вони не призначені для перевезень. Тут щонайменше потрібен бук. За сорок франків. А ще ціни, які я вам називаю, стосуються опту, бо інакше це — сорок п’ять франків...

Прадель повернув голову наліво.

— А це що?

Коли вони підійшли, Лавальє засміявся — занадто роб­лено і голосно.

— Це — береза...

— Скільки?

— Тридцять шість...

— А це?

Прадель показав на останню домовину, що стояла вже біля зразків з дешевого дерева.

— Це — з сосни.

— Скільки?

— Ну... тридцять три...

Те, що треба. Анрі поклав руку на домовину, поплескав її, як верхового коня. Він був вдоволений — чи ціною, чи своєю винахідливістю.

Лавальє поспішив висловити свою професійну думку:

— Якщо дозволите, мушу сказати, що це дерево не зовсім відповідає вашим потребам...

— Потребам? — перебив його Прадель. — Яким ще моїм потребам?

— Перевезення, шановний пане! Йдеться про перевезення!

— Ви відправите їх у горизонтальному положенні. При відправці проблем не буде?

— Так, при відправці не буде...

— А при вивантаженні їх збирають, і нема проблем!

— Авжеж, нема. Проблема виникне тоді, дозволю нагадати, коли їх почнуть вивантажувати, переставляти, хоронити...

— Я знаю, але з цього моменту — то вже не ваші клопоти. Ви — постачальник, і квит. Чуєте, Дюпре?

Прадель повернувся до свого помічника, бо клопоти тепер лягали на нього. Відповідь його не цікавила. Лавальє ще хотів щось аргументувати, посилався на репутацію свого виробництва... Але Прадель рішуче спинив його:

— Ви казали, тридцять три франки?

Той схопився за свій записник.

— Але беручи до уваги кількість, яку я замовляю, ми сходимося на тридцяти франках, так?

Поки Лавальє шукав олівця, він втратив ще три франки на одній домовині.

— Ні-ні! — закричав він. — Тридцять три франки, враховуючи кількість!

Відчувалося, що тепер вже Лавальє не поступиться. Це було видно по його обличчю.

— Про тридцять франків і мови йти не може!

Анрі кивнув головою.

— Гаразд, — нарешті погодився він.

Важко було повірити в цю манливу раптову згоду. Лавальє записав цифру в блокнот, — це була неочікувана перемога, від якої він, виснажений та наляканий, почав тремтіти.

— Скажіть-но, Дюпре... — почав замислено Анрі.

Лавальє, Дюпре, підмайстер — усі знову нервово напружились.

— На Комп’єнь і Ліон нам треба метр сімдесят, так?

Замовлення залежало від розмірів: від домовин завдовжки метр дев’яносто (таких зазвичай небагато) аж до найпоширенішого середнього розміру — метр сімдесят. У деяких партіях були ще менші замовлення на метр шістдесят і навіть метр п’ятдесят.