– Де ти їх береш, маніаків цих?
– Чому «береш»? Виховуємо потроху, мучимся, щоб щось путнє з них вийшло.
– В табір проведеш? А то стоїмо, як прищ на заду.
– Пішли, чого ж…
Недомірки-мазамбазі оточили нас і довгою вервечкою повели в глиб гілеї. Вузенька, ледь помітна стежинка кружляла між повалених дерев й непрохідної гущавини, огинала в’язку трясовину, пірнала в густюще листя. Я йшов за Гелоном, пильнуючи, щоб не наступити на якусь тварюку.
Десь через півтори години ми вийшли на бережок вузенької річки. Матата став, щось крикнув у гущавину. Звідти вискнуло, наче собаці хвоста прищемили.
– Прошу в резиденцію!
Уся резиденція – декілька хиж з ліан і листя. Там теж товклося із два десятки замурзаних воїнів. Від приміщення ми відмовились, поставили свій намет.
Увечері підігріли сухпаї, розсілись для наради. З темряви бликали очі й зуби гвардійців Матати – вони сиділи трохи далі, біля власного невеличкого вогнища. Гелон замислено штрикав ножем у землю, підперши щелепу рукою.
– Значить, кажеш, вони розмістились в Каболо?
– Там стара католицька місія була. Але в дев’яносто четвертому всіх монашок вирізали, й будівля стала пусткою. Коли до влади прийшли хуту, вони віддали її китайцям. А мганга засів, наче кліщ, й керує звідти.
– Охорона?
– На них бури [103] Білі південноафриканці.
працюють. Огородили квартал, чорних не пускають. Тільки обслугу, й ту за перепустками.
– А скільки від тої будівлі до лікарні?
– Не знаю. Люди вдаються розміром з мураху, якщо просто очима дивитися.
– Ясно. Зібрав своїх?
– Усі по точках. Як тільки завалите мгангу, ми підемо на приступ. Головний сьогодні від’їхав на рудник, так що… Ви, головне, з бурами поможіть.
– Розберемось. Головне – роби, як домовлялись, ніяких імпровізацій.
Матата лише гмикнув, розкурюючи товстий «корабель».
Я четверту годину поспіль обливаюсь потом на запилюженій дзвіниці старої кірхи. Зараз її переобладнали під лікарню. Знизу тягне солодкавим сморідом гнилого м’яса, крові, ліків, брудного одягу.
Мене впустили в місто разом із групою селян як лікаря «Червоного хреста». Власне, перевірок ніяких не було, тільки на в’їзді сонний солдат покрутив документи й запхнув у карман зім’яті банкноти. Між різним мотлохом щасливо проїхав також мій кофр із гвинтівкою.
Уже в приміщенні лікарні ми з помічником Гелона вибрались на горище, зайняли позицію. Під самісінькою покрівлею палило, наче в печі. Пильнувати приходилось увесь час, бо для африканців розкладу й графіку не існує. От тобі поворот долі – ще півроку тому шанований капрал Корпусу – а зараз кілер у якійсь дірі, чекає, поки вигулькне місцевий авторитет.
У приціл гарно проглядався «білий квартал». Бури добряче укріпились – бухти колючого дроту, бійниці, пости. Але фортеця запросто може стати пасткою. Цей мужик тут щось типу головного шамана, як пояснив Матата. Його бояться, вважають невразливим. Пережив більш як десять замахів. Нічого, цей йому не пережити…
Я моргнув, заплющив очі на секунду.
Біля присадкуватого триповерхового будиночка заметушились бандити, лінькувато підійшли двоє найманців. Двері розчахнулися – з чималим почтом виплив сам мганга.
У лупатих сонцезахисних окулярах, білій тенісці й бруднуватих штанях, він більше скидався на проповідника, ніж на місцевого Аль Капоне. Набираючи ходу, до будинку заторохтіла чорна «Тойота».
Мганга ступив крок – й наче отримав палицею по ногах. Перша куля 308 Win Mag [104] Снайперська модифікація стандартного натівського гвинтівочно-кулеметного набою калібру 7,62.
вдарила точно в середину грудей. Охоронці завмерли. Авто ще котилось, коли я завалив першого бура. Почт кинувся врозтіч. Але не досить швидко.
За десять секунд площа спорожніла. Дико завила сирена. Вибух біля КПП на вході до кварталу. Злісно затріщали «калаші». Гухнуло ще. Від старої місії потягло смоляним димом.
З вереском, криками, виттям на приступ пішли люди Матати.
Година – і все. Де-не-де чулися зойки – мазамбазі добивали поранених. Худенькі бійці бігали із закривавленими ножами й безтямно виряченими очима. Видно, гарно накидались.
Цей світ перевернувся – мганга помер, а Матата підгорнув під себе й територію, й населення. А головне – родовище колтану [105] Колтан – мінерал, з якого видобувають ніобій і тантал – метали, що використовують у виробництві складної електроніки, зокрема, військового призначення.
. Тут їх чимало, і кожне контролює окрема банда чи племінний вождь. Їм самим колтан, як собаці сідло. Але Штати й Європа пропонують грубі гроші за руду, без якої сучасним виробництвам не обійтись. І продають її, гарненько поливши кров’ю.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу