Андрей Курков - Сірі бджоли

— Вечір добрий, — привітався чоловік, вибираючись назовні.

Голос видався Сергійовичу знайомим, і це його стурбувало.

Адже друзів він тут собі не надбав. Окрім Айсилу і її дітей майже ні з ким не говорив. Міг, звичайно, у магазині з місцевими словом перемовитися, чи з туристами, які повз пасіку далі маршрутом чи на велосипедах їхали. Але випадкові голоси, колись ним тут почуті, не запам’ятовувалися, провалювалися кудись у безодню, до якої всі непотрібні звуки минулого провалюються. А цей голос ніби не такий був, не випадковий.

— Не пізнаєте? — спитав чоловік.

Намагався Сергійович у обличчя вдивитися, але нічого йому обличчя, у темноті приховане, не сказало.

— Ви до мене у Сімферополь приїздили, — підказав чоловік. — Іван Федорович, якщо забули!

Сергійович напружився. Безкінечні коридори ФСБ пригадав, високі двері кабінетів і сам кабінет, у якому вони з Іваном Федоровичем розмову мали.

— А ви тут як? Випадково? — запитав пасічник, ще не в стані поєднати докупи службовця, що заїхав, із своїм багаттям, із наметом, із пасікою.

— Не зовсім, — голос Івана Федоровича був цілком привітним. — До вас ми приїхали. Ненадовго. Де ви тут мешкаєте?

— Он там, — показав рукою Сергійович. — Бачите вогнище?

— Ну то ви підходьте, а ми під’їдемо! — сказав Іван Федорович.

Грюкнули дверцята мікроавтобуса, проїхав він повз, далі, до намету і вогнища. Зупинився так, що фари його у зелену «четвірку» з вибитим склом втупились.

Сергійович, котрий підійшов слідом, відзначив, що у такому жовтому світлі фар його багатостраждальна машина ще більш нещасний вигляд має.

З мікроавтобуса тепер вже і водій вийшов, фари увімкненими залишив. Перед пасічником знову Іван Федорович постав. А Сергійович побачив на дверцятах мікроавтобуса військову емблему. Здивувався. І ще здивувало його, що окрім лобового, не було у мікроавтобуса вікон, значить, не для людей його було зроблено, а для вантажів!

— Це Василь Степанович, — представив свого супутника Іван Федорович. — Він у нас не водій, це так. Людей не вистачає, роботи багато. Ось і попросив його за кермо сісти. Ну, де ваші бджоли?

— Там он, — рукою махнув пасічник.

— Ходімо, покажете! — Іван Федорович перезирнувся зі своїм супутником, і пішли вони до вуликів, а господар бджіл за ними слідом поквапився.

Василь Степанович ліхтарик увімкнув, став кришки піднімати і всередину присвічуючи ліхтариком, зазирати. Поведінка його насторожила Сергійовича.

— А що? Що таке? Мед я вже вигнав, — занервував він.

— Ми саме тому вас раніше і не турбували, — повернувся до пасічника Іван Федорович.

— Річ у тім, що ми у вас один заберемо... На пару днів. Перевірити треба.

— Що перевірити? — оторопів Сергійович.

— Ви, коли в’їздили, правила порушили. Санітарна служба ваших бджіл не перевіряла. А ви ж знаєте, що бджоли хвороби переносять, можуть кримських бджіл заразити...

— Так мені ж ніхто нічого не казав! Просто пропустили і все!

— Пропустили з гуманних міркувань. А тепер схаменулися. Не хвилюйтеся!

Василь Степанович тим часом перевірив з ліхтариком всі шість вуликів, біля третього від вогнища зупинився. Посвітив на льток. Знову кришку підняв, рукою всередину поліз.

«Льоток закриває!» — зрозумів Сергійович.

— Цей візьмемо, — сказав Іван Федорович, киваючи на вулик, біля якого його супутник стояв. — Допоможете?

Підняли Сергійович з Василем Степановичем вулик, до мікроавтобуса понесли. Іван Федорович вперед побіг, дверцята салону відкрив. Поставили вони вулик всередину.

— Мені ж від’їздити скоро, — промовив пасічник трохи розгублено.

— Знаю, знаю! — закивав Іван Федорович. — Не турбуйтеся. За день-два привеземо, якщо, звичайно, з бджолами все добре! А як ні, вибачайте, доведеться всіх ваших бджіл забирати... Ну добре, не будемо про це завчасно...

Дивлячись на мікроавтобус, що віддалявся невидимою ґрунтовою дорогою, і бачивши лише його фари і габаритні червоні вогники, почував себе Сергійович пригніченим і зламаним.

— Як це, «всіх бджіл забирати»? Вбиватимуть їх усіх, чи що? — тремтячим голосом промовив він.

Ніби і зрозуміло все було йому. Він і сам регулярно перевіряв бджіл: чи здорові, чи нема сліду моровиці. Але саме особисто дивився, жодні перевіряльники чужі не приїздили! Та і здорові його бджілки, він же нещодавно вулики оглядав. Він що, хворих бджіл від здорових не відрізнить? У бджіл же хвороби всі одразу видно! Це вони так, лякають! Подивляться і повернуть! Не варто хвилювання. Привезуть завтра чи післязавтра, куди дінуться?! Навіщо їм його бджоли?