Андрей Курков - Сірі бджоли

«Ну недарма ж вона», — подумав він, до неї обличчям повертаючись.

Її руки на плечі Сергійовича лягли і потягнули його до неї, майже закинули-затягли його наверх, на її гаряче тіло. І так це слухняно у нього вийшло, що думки він свої залишив, віддавшись її бажанням, які міг з дивовижною легкістю прочитати і у порухах її, і у дотиках.

А потім зійшла з них енергія кохання. Закінчилася. Просто жарко йому стало і, коли Галина долоня лягла наполегливо на його лівий бік, здвинув він себе донизу, на простирадло. Поруч ліг, ніжно долоню свою праву на її животі залишивши.

А прокинувшись у темноті через кілька годин, стурбовано й обережно зліз з ліжка і зі спальні навшпиньках вийшов, у вітальні телефон з підлоги підняв і час глянув. Пів на п’яту. Задумався Сергійович про залишених без нагляду бджіл. Саме про них, а не про причеп чи речі, які набагато легше було б вкрасти, ніж бджіл. Але його у цей момент тільки занепокоєння про бджіл охопило, бо без них смисл його життя, навіть сенс самого від’їзду із Малої Староградівки втрачався. Втрачався сенс і залишав його ніби у безглуздому стані. І стан цей, хоч він у ньому раніше не бував, а вже навіть уявно його лякав. Вдягнувся він у вітальні, переніс туди свої штани, сорочку зі светром і шкарпетки. Взувся у коридорі. У карман куртки заряджений телефон із зарядкою засунув і, затиснувши ключі від машини, покинув гостинний дім, акуратно за собою двері причинивши.

Прокинувся Сергійович у наметі від холоду. Рука полізла вниз, шукати ковдру, що з’їхала, а натрапила на кишеню куртки. Спав він, виявляється, вдягнений, і не у спальному мішку, а на ньому. Очі ще не відкрив, а рука до кишені куртки залізла і зупинилася, коли пальці мобільник теплий обняли, ніби зігрітися хотіли.

Вибрався він з намету і до машини: дверцята перевірити. Відкрита виявилася. Закрив. Тільки потім до вуликів озирнувся, і в той момент виник довкола звуковий світ, ніби хтось згори йому слух, раніше на ніч вимкнений, знову увімкнув. Задзижчав світ довкола тонко і ненав’язливо. І співпало це дзижчання із рухом бджіл, які з льотків злітали легко і майже невагомо. Звично виділив він поглядом одну бджілку і прослідкував, як вона піднялася на півметра від льотка і далі по прямій лінії у бік поля полетіла.

Заспокоївся Сергійович. Вогнище розпалив. У чайник води налив. Повісив його на гак, що з триноги звисав. Про Галю задумався. Вечір минулий пригадав, борщ ароматний з великою квасолею, кісточки телячі із м’ясом ніжним, звістку від Петра із найважливішим словом — «живий».

А потім обережно, ніби думки його хтось підслуховувати-підглядати міг, пригадав він, як в її спальні роздягнувся, як у ліжко м’яке ліг, пригадав жагу її тіла і силу її рук. І звичайно, втечу свою пригадав. Хоча слово «втеча» одразу ніби закреслив у тій думці. Закреслив, а замінити іншим словом не зміг. Не знайшов іншого слова. І пропустив, та і подальшу думку в інший бік повів, зрадівши, що може думати так, як хоче, а не піддаватися на підказки внутрішні. Став думати про те, що Галя образитися могла, бо не по-дорослому якось: із ліжка з жінкою тихо, без прощання, йти.

«Вибачитися треба, — вирішив він. — Я ж чому пішов? Бо за бджіл злякався. Собаки у мене сторожової нема, залишати речі і вулики ні на кого... Зрозуміє вона».

І вона дійсно зрозуміла. Він приїхав на дванадцяту, узяв їй баночку меду і три церковні свічки у подарунок — більше йому дарувати не було чого. Прямо у магазині, поки покупців не було, пояснив похапцем, але вона, посміхаючись з розумінням, зупинила і заспокоїла його.

— Піди поїж. Там ще борщ залишився! Я теж зараз підійду! — простягнула йому ключ. — І ось, візьми ще. Відріж собі шматок, а решту у холодильник у кухні сховай!

Узяв він ключа, і ковбаси копченої палку. І пішов до її дому.

Назустріч чоловік знайомий зустрівся. Здивувався Сергійович відчуттю «знайомості» обличчя його, але пам’ять миттєво підказала, де він його бачив. Був то один із тих двох, які допомогти відмовилися. Кивнув чоловікові ідучи. Той також кивнув, не сповільнюючи крок. Будинок Галі цього разу теплішим йому здався. Роззувся, куртку зняв і одразу до кухні з ковбасою. Відкрутив він вентиль на балоні з газом, одну конфорку запалив. З холодильника учорашню каструлю з борщем дістав. Поставив гріти. Галя з’явилася хвилин за десять. Сіли вони обідати по-домашньому, ніби і не у гостях він був. Без горілки.

— Там у тебе все гаразд? — спитала діловито.