Андрей Курков - Сірі бджоли

— А чому «антиалкогольний»? — здивувався пасічник.

— Я ж кажу — для привабливості! Я книжку купила нещодавно: «Як правильно продавати». Багато чого навчилася! Хочеш почитати?

— Ні, — мотнув головою Сергійович. — Мені продавати не подобається.

— Ясне діло! — з розумінням кивнула Галя. — Ну а мені без цього не вижити. Так там різні правила у книжці, й одне з них: «Не продавайте товар, як просто товар. Продавайте його як те, що люди хочуть купити!» Тобто треба товару нові якості придумувати, щоб у покупця цікавість до нього посилювалася. Наприклад, щоб ковбасу не тільки як ковбасу купували, але і як особливий сорт ковбаси для схуднення. Розумієш?

— Я в торгівлі не працював, — відмовився ввічливо Сергійович продовжувати розмову на цю тему. Хоча питання у нього тут же виникло про ціну на його мед. Дорогувато йому здалося. Але ж їй, Галі, видніше, яку ціну ставити!

— Давай я тебе додому проведу, а ти там посидиш, відпочинеш, доки я не прийду. Можеш телевізор подивитися! — запропонувала продавчиня.

Відвела вона його до себе додому, недалеко. Двері відкрила. Світло у коридорі засвітила і назад на роботу побігла.

Залишений сам у чужому домі, Сергійович завмер на хвилинку, прислухаючись до шумів, до будинку самого прислухаючись. Потім роззувся і до вітальні пройшов. Велика квадратна кімната, у якій він одразу світло увімкнув, відлякала його спочатку своєю чистотою і якоюсь штучно підкресленою «теплотою» обстановки. На двох стінах килими у темно-червоних кольорах, на підлозі також величезний килим, у кутку праворуч — громіздкий телевізор на тендітному журнальному столику з косими ніжками, що ледь розходилися для стійкості вбік.

Стіл обідній червоною скатертиною накритий, а посередині на столі — від телевізора пульт. Сервант майже як у нього, і тут же шафа для одягу із дзеркальними дверцятами. Тобто, цілком звична і знайома обстановка, тільки з килимами. Усівся Сергійович за стіл, руки на скатертину опустив і раптом вловив носом аромат борщу. Запах до кухні його привів.

На газовій плиті, біля якої червоний балон стояв, що живив її газом, на малому вогні велика каструля емальована борщ у собі готувала. Підняв Сергійович кришку й аромат дивний у обличчя йому вдарив, ніздрі наповнив, думки зупинив. Повернув кришку на місце. Відступив від плити. Облизав язиком сухі вуста. І до кімнати повернувся, де розетку знайшов і поставив мобільник на зарядку.

Хвилин за п’ятнадцять увімкнув Сергійович телефон. Список отриманих «есемесок» перевірив. І побачив останню, коротку від Петра, одне-єдине слово «живий».

«Як він там?» — захвилювався.

Натиснув «відповісти». Знову слово «живий» набрав і знак питання додав. Відправив «есемеску» і до столу повернувся.

Хвилин за п’ять пискнув телефон, повідомляючи, що відповідь прийшла.

«Живий», — прочитав Сергійович. Кивнув, ніби із полегшенням.

Борщ, зварений Галею, убив Сергійовича наповал. Плавали у ньому і білі гриби сушені, і квасоля, і шматки телятини. Їв він його розмірено, не поспішаючи, все на Галю поглядаючи, оскільки вперше вони удвох вечеряли одночасно, а не так, як у попередні вечори біля вогнища, де вона його годувала, а сама просто сиділа.

Галя до борщу пляшку «казенки» дістала. Пили вони без тостів, по півчарочки за раз. І ще, окрім солі, почистила вона кілька зубчиків часнику, і лежали вони на блюдечку поряд із пляшкою горілки. Брали вони ці зубчики по черзі, то він візьме зубчик, мокне у сільничку й одразу до рота, то вона.

Розмова не виникала, ніби і не було у ній потреби. Після третьої тарілки зрозумів Сергійович, що досить йому вже. Хоч одночасно думалося, що і четверту тарілку подужав би, щоб приємність господині зробити. І вирішив уже, що як запропонує ще, то не відмовиться він. Але Галя, сама доївши другу тарілку, позіхнула і подивилася на нього винувато.

— Щось стомилася я, — сказала. — Заморилася сьогодні...

— Ну то я поїду тоді, — приготувався Сергійович з-за столу піднятися.

— Куди ж ти поїдеш? Ти ж випив...

— А у вас що, даїшники у селі є? — спитав він серйозно. А сам на пляшку на столі глянув і зрозумів, що пуста вона. Зрозумів, що удвох вони порівну півлітри горілки випили.

— У селі нема, але при в’їзді на трасу іноді стоять. Ти залишайся краще!

І він залишився. Галя світло кругом вимкнула, і так йому легко вийшло роздягтися і у ліжко лягти, що сам він здивувався. І ще більше здивувався, коли гаряче її тіло поряд шкірою відчув.