Андрей Курков - Сірі бджоли

— А звати вас як? — спитав Сергійович невпевнено.

— Галя.

— Я — Сергій. Ми зараз швиденько впораємося. Раз-два, і назад!

Коли перший вулик з причепа удвох зняли, здивувався Сергійович її фізичній силі. Видався йому вулик пушинкою, а означало це, що головну вагу бджолиного дому із усіма його мешканцями Галя на себе взяла. Віднесли вулик метрів на двадцять від машини. Поставили на вибране Сергійовичем місце. Так само легко і решту вуликів з причепа зняли. І розставили, як шахи на дошці: три ближче до лісу, відстань між ними по два метри, а три інші від першого ряду на пару метрів попереду, тільки не рядочком один в один, а ніби між вуликами заднього ряду. Щоб усі бджоли схожий виднокіл мали. Дістав з багажника Сергійович дві літровки з медом.

— Тут якраз три кіло буде! — кивнув їй на банки. Замислено примружився. — А може, на продаж візьмете? — спитав несподівано. — У мене ще є!

— Ну, — нерішуче сказала вона і замовкла на мить. — Так, щоб і тобі добре було... Давай я тобі за мед продуктами дам! Тобі ж тут харчуватися треба?

Він кивнув.

— А по якій ціні мед рахуватимете? — спитав.

— По сімдесят гривень за кіло підійде? — запропонувала Галя.

— Ага, — погодився Сергійович. — А візьмете скільки?

— Ну для початку кілограмів десять, а далі — як піде!

Уже як повернувся вдруге із села, у центрі якого магазинчик «У Наді» стояв, наївшись хліба з ковбасою і напившись артезіанської води, пригадував Сергійович цей день, що відраховував свої останні години, із теплом і спокоєм. От і сам обмін меду на продукти потішив його. Не міг він на всю визначену за мед суму їжі вибрати. І сказала йому тоді Галя, що тепер у нього у магазині, як у банку, «кредит відкрито», тобто гроші лежать! П’ятсот шістдесят гривень, які можна у будь-який день продуктами отримати! Такий кредит — це все одно, що ключ від холодильника! Незвичне, а точніше — забуте відчуття стабільності охопило його і відігнало втому, яка вже кілька разів особливою важкістю на плечі лягала. Сидів він, все ще чуючи у голові відлуння бджолиного дзижчання! Півгодини, не менше, провів він біля вуликів, сідаючи прямо на траву, і прикипівши поглядом то до одного льотка, то до іншого, спостерігаючи, як бджоли назовні вибираються, як роздивляються, як літають потроху, одночасно заспокоюються після тривалої і болісної для них дороги, як нове своє місце розташування вивчають.

Їх дзижчання цього дня ніби змінилося, ніби трохи тихшим стало. Точно так, як серце людське після бігу стукає, як божевільне, а потім, коли той, хто біжить, зупинився та присів, удари його до нормального, не пришвидшеного ритму повертаються. Темінь з неба опустилася на Сергійовича, на вулики, на лісок. Густа і трохи волога темінь. Запалив Сергійович під залізною триногою багаттячко. Повісив на гак чайник з водою. Вирішив перед сном чаю випити.

А спати у першу після приїзду ніч у машині влаштувався. Дарма, що там, у багажнику, намет лежить. Але він іншими речами завалений. Він його завтра поставить, вранці. А цю ніч ніби у дорозі ще перебуде. Спинка сидіння у нього низько опускається, якраз на сидіння заднє лягає. Засне він легко — з такою-то втомою за плечима й не заснути?

Солодке для вух дзижчання бджіл заповнювало довкола звуковий простір. Під сонячним промінням снилося Сергійовичу, ніби лежить він у саду на вуликах, на соломці поверх бджолиних будиночків постеленій. Спить і набирається від бджіл енергії і сили такої, що потім хоч будинок сам будуй чи ставок лопатою копай! Снилося йому, що спить він солодко і чуйно, і невідривно від своїх медоносних підопічних!

Але коли сторонні дотики його ніс потривожили, замість того, щоб руку до обличчя піднести, відкрив він очі і прокинувся. Надто вже легко тонка оболонка ослабленого під сонячним промінням сну назовні прорвалася, як курча із яйця у новий день його випустивши. І побачив він у себе на носі бджілку. Утомлену, нерухому. Придивився краще і зрозумів, що не бджілка-працівниця на носі у нього примостилася, а трутень. Очі у трутня величезні, і бачить він краще, ніж звичайні бджоли, та тільки своє він бачить.

Змахнув рукою Сергійович трутня з носа — той на траву впав. Озирнувся потім навсібіч, у думках вчорашній вечір із сьогоднішнім ранком воєдино складаючи. «Складалися» вони непросто, але все-таки, коли всівся він на землі, зрозумів, що у спальному мішку біля вуликів на траві прокинувся. Тут же, хоч і туманно, але пригадалося, як ще вночі з машини вилазив, потираючи поперек, що розболівся, як витягав з багажника спальний мішок. Як через це довелося і намет дістати, бо мішок під ним лежав.