Андрей Курков - Сірі бджоли

— Ну так, — видихнув. — Я це.

Почув, як у коридорі відкрилися двері. Вийшов і зіштовхнувся з Айсилу. Вона уже капці взувала.

За обідом, простеньким і більш схожим на перекуску, жалівся Сергійович господині на настрій, на безсонну ніч і на ліву руку. Айсилу слухала на піввуха і про щось своє думала. Але кивала, намазуючи на розрізаний коржик м’яке масло.

Гість, дивлячись у її сумні очі, замовк.

«Що ж це я? — подумав важко. — У неї чоловіка вбили, сина арештували, а я їй про те, що спати не можу...»

— Вибачте, — проговорив чітко. — Я не вчасно... зі своїми нісенітницями... У вас своєї біди...

— А що рука? — ніби прокинулася Айсилу, відволіклася від своїх думок. — У нас тут лікарня є, можна до лікаря.

— Та мені б вулики перенести, я б своїм способом спробував... Я вже кілька разів сном на вуликах лікувався.

— І допомагало?

— Допоможе! Мені б аби хто підсобив тільки їх разом зіставити. Їх для цього шість треба, але один у мене феесбешники забрали. Сказали, щоб бджіл на хвороби перевірити. Я от теж спитати хотів. У вас вулики на перевірку часто забирають?

— У нас не забирали, — обличчя Айсилу виразило здивування. — Я зараз спитаю...

Вона дістала мобільний, подзвонила комусь. Прислухався Сергійович до дзюркотання не зрозумілої йому татарської мови. Кілька разів незнайоме слово «köpekler» [6] Собаки (розм. російські поліціянти, феесбешники) (кримськотатар.). прозвучало. Оживився пасічник при словах «balqurtlar» та «balqurtlar sepeti». Стрепенувся.

«Балкьуртлар — бджоли, балкьуртлар сапети — вулик», — повторив він подумки. Пригадав, що Бакир його цим словам на пасіці вчив.

— Ні, такого не було ще, — повідомила Айсилу Сергійовичу, заховавши мобільних. У Албаті ще вулики ні в кого не забирали.

Після хвилинної тиші, що виникла, гість знову заговорив про те, що допомога йому потрібна, щоб вулики у лежанку зіставити.

— Ну ходімо, — запропонувала Айсилу.

— Зараз рано, — сказав Сергійович. — Треба під сутінки. Коли бджоли у вулики повернуться. Щоб вони не заплуталися. Вони ж звикають, що вулик у одному місці стоїть... і візьміть когось ще. Удвох треба, а я зараз ніякий...

— Я Сервера попрошу, сина сусідів, — Айсилу подивилася на гостя з жалістю, і від того погляду прокинулася на мить у пасічника жалість до самого себе.

Дорогою назад зайшов Сергійович до магазину. Купив вареної ковбаси, булку, гречки. Ніс пакет у правій руці і так хотілося перекласти до лівої, щоб права відпочила, але ліва, хоч і відчував він у ній навіть кінчики пальців, а слухатися його повністю не хотіла.

Щоб відволіктися, став він дні, що лишилися до закінчення дозволеного перебування у Криму, підраховувати. Збивався, починав знову. Коли зупинився на пагорбі, на язиці цифра шість крутилася. Озирнувся назад, на Албат. Залите сонцем селище виглядало звідси привітно і мирно.

— Ну от, дістався, — видихнув Сергійович і посміхнувся, думаючи про те, що увечері складуть йому Айсилу з сусідським сином вулики у лежанку, і вже цієї ночі сон у нього буде здоровим і, як Бог дасть, цілющим.

Відсутність одного вулика спочатку створювала Сергійовичу незручності. Все-таки шість зіставлених у лежанку вуликів мало чим відрізнялися розміром від ліжка, а коли із одного кінця тільки один вулик стоїть, тут уже треба пристосовуватися і вирішити, що краще на цей вузький край лежанки покласти: голову чи ноги. Пробував Сергійович і так, і так влягтися, і з рештою, вирішив, що буде у нього п’ятий вулик узголів’ям.

Замість соломи постелив поверх лежанки спальний мішок. Влігся на спину. Занурив погляд у темне небо, всіяне зорями. Бджоли поводилися надто спокійно. Принаймні, звичного тремтіння під собою Сергійович не відчував. Зате відчував спокій і єднання з принишклим для відпочинку світом.

Пригадав, як старанно Айсилу з хлопцем-татарином, який виявився другом Бекира, вулики у лежанку зіставляли. Камінчики і гілки під крайні два вулики підкладали, щоб вона рівною була, без нахилу. Земля тут бугриста, то вгору піднятися, то донизу скотитися норовить. Сервер, син сусідів Айсилу, тямущий виявився. Попросився прилягти на хвилинку, тоді спритно зіскочив.

— Цікаво! — сказав. — Ніколи не пробував на бджолах лежати!

— А в тебе пасіка є? — спитав Сергійович.

— У дядька є, велика! Тридцять вуликів. Біля Кучюк-Сейрена. Тут недалеко!

— На цьому заробляти можна, — поділився Сергійович. — До мене до війни наш губернатор на вуликах спати приїздив! Доларами платив! А у вас ще й туристів море!