Дорж Бату - Франческа. Повелителька траєкторій

— Два пальці в рот. І в унітаз, — коротко наказав я і зняв з напарниці окуляри.

— Я почергую в коридорі й нікого не пускатиму, — Сара вийшла й зачинила двері.

— Ну, давай, — підбадьорив Рассел, — тут усі свої!

Я обережно підтримував її за лоба. Лоб був холодний, як жаба, і липкий, наче стьожка для мух. Запах стояв такий, що нещодавній скунс не ризикнув би й підійти до туалету.

Ми сиділи в кабінеті й думали, що робити далі.

— Їй не можна за пульт, — сказав я, — але в мене тоді не буде пари. Хто мене дублюватиме?

— Я все роз-з-зумію, — образилась Франческа. — Я не п’яна.

— Алкоголь у тебе в крові все одно є, — Рассел схрестив руки на грудях. — Сідати за пульт у такому стані заборонено. У нас zero tolerance  [13] Zero tolerance (англ.) — буквально «нульова терпимість», або повна заборона. .

— То як бути?

— Я сяду замість Франчески, — запропонував Рассел, — а ти, Франческо, сядеш до Андрія і його контролюватимеш.

— «Контролюватимеш»! — огризнувся я. — Можна подумати, що це я тут нализався до втрати пульсу!

Мені категорично не сподобалось слово «контролюватимеш».

Коли ми зайшли нарешті в командний центр, Франческу вже не нудило так сильно, але без жалю на неї, білу, мов полотно, не можна було дивитись.

— Андрі-і-і-ію, ти вчора добре погуляв? — офіцер Баррел унюхав запах.

— «Андрію». Чого одразу я? Чому я?

— Ну а хто? Ну не Франческа ж… — Баррел нарешті ідентифікував джерело запаху. — Ой…

— Я сьогодні її підміняю, — сказав Рассел, — а вона допомагатиме Андрієві.

— «Допомагатиме», — пробурчав я. — «Контролюватиме»! Ану ж я зараз надихаюсь і неправильно розрахую кутову швидкість. Сорок градусів, блін.

Через півгодини в командному центрі стало неможливо дихати, незважаючи на кондиціонер. Франчесці знов погіршало.

Невдовзі новина про її некондиційний стан дійшла й до полковника. Командир бази зайшов особисто провідати свою улюблену прибацану двійку.

Франческа сиділа, заплющивши очі. Їй здавалося, що вона на кораблі, а корабель потрапив у десятибальний шторм.

— Тобі не краще?

Дівчина помотала головою.

— Може, тобі віскі принести? — Вескотт запропонував свій метод «врятувати рядового Франческу». — Маю пляшку Cutty Sark!

— У неї алкогольна інтоксикація! Їй од віскі тільки гірше буде. Потрібен міцний, гарячий і солодкий чорний чай та багато мінеральної води з лимоном.

— Алкоголь на похмілля допомагає тільки тим, хто хворий на алкоголізм, — видав я неабиякі знання похмільної справи.

Я не знав, як сказати англійською «абстинентний синдром», тому висловився дещо простіше. А ще я не знав, як англійською «піти в запій» — так мій аргумент був би ще яскравіший.

Усі замовкли й вирячилися на мене.

— Що?

— Ти явно в темі, чувак! — з повагою сказав Баррел.

— Усі, хто хоч коли-небудь мав справу з росіянами, знають, як лікувати похмілля, — зауважив Рассел. — «Bodun», — додав астрофізик.

Через п’ятнадцять хвилин у командний центр зайшла напарниця з чашкою чаю в руках. Вона сіла посеред кімнати й сказала:

— Привіт! Мене звати Франческа. І я алкоголічка!

Це на Землі моя напарниця може спокійно хильнути кільканадцять чарочок алкоголю — причому байдуже, якого саме і в якій послідовності. А якби вона була в космосі, то поводилась би чемно, бо в космосі з алкоголем справи кепські.

Історія стосунків астронавтів і алкоголю почалася ще з Базза Олдріна, «Людини-Що-Була-На-Місяці». Релігійний Олдрін (а він пресвітеріанин), який, крім усього іншого, був старійшиною церковної громади, згадував у своїй книзі про те, що перед висадкою на Місяць 1969 року астронавт провів таїнство причастя. Були й хлібці, що їх перед стартом передав йому пастор, і невеличка колба з вином, і навіть кубок (хотів би я побачити, як саме Базз витрушував у нього вино, бо в умовах слабкої гравітації Місяця зробити це, мабуть, було непросто). Причастя дозволив пастор. Ну авжеж, пастор не Г’юстон.

Про те, як пили на орбіті росіяни, детально згадував нині покійний космонавт Георгій Гречко. Кому цікаво, знайдіть і почитайте, бо росіяни без алкоголю… Ну, ви зрозуміли. Історія стосунків на орбіті з алкоголем радянських, а потім російських космонавтів вельми багата й заслуговує на окрему книжку, тому я навіть не торкатимусь цієї благодатної теми. Тож повернімось до НАСА.

Узагалі, алкоголь на МКС офіційно й суворо заборонений. І викликано це не впливом алкоголю на фізіологію, не побоюваннями п’яного дебошу на борту (хоч, думаю, добра частина Космічного центру Джонсона не проти б поспостерігати за вечіркою на МКС), а елементарними правилами безпеки.