Дорж Бату - Франческа. Володарка офіцерського житона

Ми всі замовкли.

— Засідання суду у справі «Народ штату Коннектикут проти Джой Такахаші» відкрите! Оскільки представники, гм… потерпілої сторони відмовилися від своїх претензій до міс Такахаші, суд не братиме до уваги їхніх свідчень. Справа дуже, як на мене, цікава, але порядок розгляду несподівано змінився, тож працювати будемо в трохи незвичайному режимі, — суддя подивився в папери, що лежали перед ним. Зал завмер. — Гм… Одначе. На цьому я б, власне, й завершив розгляд, якби не один нюанс. Прокуроре О’Райлі, ви зазначили, що міс Такахаші чинила спротив при затриманні?

— Так, Ваша честь!

— Ви наполягаєте на допиті свідка?

— Якщо ви не заперечуєте, Ваша честь!

— Я дуже навіть не проти. Аж самому цікаво.

— Викликаю свідка, офіцера Майкла Джозефа!

Патрульний Джозеф якраз чергував 19 березня і прибув на виклик у бар. Через три хвилини прибув іще один офіцер. Вони застали таку картину: на підлозі валялися двоє здорових чоловіків.

Один був непритомний, другий лежав на підлозі й несамовито реготав. Третій сидів на стільці і протяжно завивав, тримаючи поламану руку за кисть. Джой матюкалась. Офіцери спробували затримати дівчину, але вона була категорично не згодна з намірами офіцерів.

— У чому полягав спротив?

— Вона намагалася втекти, Ваша честь!

— Та й годі?

— Так, Ваша честь. Ми ловили її по всьому пабу! — ледве стримуючи усмішку, сказав офіцер.

— У захисту є питання?

— Так, Ваша честь! — Патріціо встав. — Офіцере Джозеф, ви наполягаєте на формулюванні «спротив»? Можете описати сам момент затримання?

— Ну, вона тікала. За нею біг її бойфренд, він боявся, що ми застосуємо до неї силу.

На слові «бойфренд» кінчики вух у Джой стали яскраво-червоні, як сигнальні маячки на летовищі.

— А можна детальніше?

— Він біг між мною і дівчиною і кричав.

— Що саме й до кого саме він кричав?

— Він кричав: «Зупинись негайно, я тебе прошу!» до своєї подруги, і «Тільки, благаю, не займайте її, я схоплю її сам!» — до нас.

У залі захихотіли. Суддя відкинувся у кріслі й підпер щоку рукою. Йому явно було цікаво.

— Як відбувся сам момент затримання?

— Та ніяк. Хлопець її схопив, обняв. Вона обняла його, а далі підбігли ми й наділи на неї наручники. Це все.

— Тобто міс Такахаші не намагалася вас ударити, не виривала руки й не намагалася завадити вам надіти наручники?

— Ні.

— Чому? У мене тут записано: «Чинила опір при затриманні».

— Та який там «опір»… — усміхнувся офіцер. — Вони нікого й нічого, крім одне одного, не бачили!

Сміх у залі. Усі подивилися на Коліна. Колір обличчя в нашого стажера був трохи яскравіший, ніж Tesla Ілона Маска, яка в ту хвилину рухалася в напрямку орбіти Марса.

— Я закінчив, Ваша честь. У мене немає більше запитань до свідка! — сказав Патріціо, патетично відкланявшись залові. Зал загув. Суддя подивився на прокурора. Прокурор усміхався.

— Нейтон Гаскелл! — суддя раптом сам вирішив звернутися до «потерпілого». — У справі записано, що ви перший заговорили до міс Такахаші. Що вас спонукало до неї звернутися?

— Моя дурна бараняча голова, Ваша честь!

Двоє його товаришів загиготіли. Зал загув. Де-не-де чулося хихотіння.

— Я тоді добряче набрався, і чорт мене смикнув заговорити до цих голубків.

— Ми не «голубки»! — раптом огризнувся Колін.

— Коліне, стули пельку, не тебе питали! — зашипіла Франческа.

— Вони вам заважали? Зачіпали вас? Створювали дискомфорт? — не відставав суддя.

— Вони іржали. Точніше, вона іржала. Але в пабі всі іржуть, так шо то таке… — розвів руками здоровань.

— Я не зрозумів — ви виступаєте як адвокат?

Сміх у залі став сильніший.

— Та я просто кажу, як було. Шо тут крутить-мутить.

— І що було далі?

— Ну як шо. Мордою об стіл мені дали, ось шо! — Чолов’яга примружився, ніби згадуючи пірует, через який його голова з усього розмаху приклалась об барну стойку. Засідання суду стало нагадувати комедійний скетч.

— Так прямо й дали?

— Я не пам’ятаю точно, просто пам’ятаю, що хотів схопити її за плече, а потім чи то підстрибнув, чи то смикнувся. І стіл пам’ятаю. І все. Потім тільки швидку пам’ятаю! — чолов’яга був такий простий і щирий, що судді не вдавалося стримати усмішку. Він закрив течку з матеріалами справи, відкинувся у кріслі й насолоджувався виставою.

— А далі що було?

— А далі вона кинула Джона й поламала на хрін руку Джоелю.

— Як?!

— Ну, ви можете її попросити, хай покаже як, але я вам, чесно, не рекомендую це робити, Ваша честь.