Юлія Гук - Німа

— А навіщо йому знати, що ти розумна? — похмуро запитує жінка, забираючи пляшку з рук дівчини.

— А навіщо бути розумною, якщо цього ніхто не знає? Якщо ти не можеш продемонструвати власну вищість, принижуючи убогість?

— А хіба розумна людина не має поставитися з розумінням до людей, яких бог обділив розумом?

— Не плутай розум із мудрістю. Чим більше сіра речовина отримує інформації, тим більше людина бачить лайна й бруду. Хоч-не-хоч, а станеш циніком.

— Отже, ти принижуєш їх не через власну злість? А тому що так склалися обставини? — Зморшки на обличчі Світлани Анатоліївни розгладжуються.

— Чому ж не через злість? Через велику злість. Пам’ятаєш нашу попередню розмову? Я їм заздрю. Бо з обмеженим розумом, простіше жити.

Погляд піддослідної стає порожнім. Вона йде годувати своїх монстрів.

Біля виходу з офіса вона натикається на хлопця.

— Привіт. Ми з тобою вчора бачилися. — Учорашній проводжатий широко посміхається. — Мене звати Стас.

— Передумав? Вирішив усе ж погріти свого штуцера зі мною?

— Ні. Закохався. Проведу знову.

Тасіта вперше уважно дивиться на нього. Брита голова зі шрамом на скроні, веселі очі. Він не такий, як Жар. У його очах немає стільки добра.

— Такий, як ти, мені не згодиться. Дійду сама. Я достатньо твереза. Передавай… та ні. Нічого. Жарові нічого не варто знати.

— Діти? Ніколи не хотіла їх.

Світлана Анатоліївна гикає. Вона й не сподівалася іншої відповіді.

— Хоча… Я обожнюю їх. Вони мій ідол. Мій кумир. Кожен з них.

— Щось я не… Кумир?

— Ага… — Тася кладе ноги на стіл і смачно затягується цигаркою. Тепер їй нічого боятися. Тепер вона тут не працює. Правда, поки що це рішення сидить тільки в голові Анастасії Вікторівни.

Мені ж цікаво, навіщо вона прийшла на роботу.

— Чистота, хоробрість і безкомпромісність кожної дитини варті винагороди.

— Винагороди?

— Так. Маленькі діти добре розрізняють чорне й біле. Бачать, що хороше, а що погане. Для них немає сірих кольорів. Запитай у будь-якої дитини про алкоголь, цигарки, аборт або секс без любові. Усі вони скажуть, що це погано.

— Секс? Це погано?

— Секс — це прекрасно! Для закоханих, для майбутніх батьків. А те, як його сприймають і подають зараз, жахливо. Інтимні стосунки вкрили брудом. Вони стали продуктом споживання, який можна придбати за гроші. Як бачиш, те, що малеча без вагань відносить до «поганого», дорослі вважають добрим. Іноді життєво необхідним. Наприклад, алкоголь — безсумнівне зло. Але ж я так тішуся, коли ти приносиш мені пляшку коньяку. — Вона вертить у руках склянку з напоєм насиченого кольору.

Жінка гірко посміхається.

— Дорослі стають зіпсутими, розбещеними.

— Так. Ми, як прокисле молоко. З часом укриваємося пліснявою, шкідливою для себе й оточення. І мораль, яку ми сповідуємо, стає розмитою, досить умовною. У дітей такого не буває.

Коньяк повільно розтікається теплом по всьому тілу.

— Окрім того, діти хоробріші за дорослих. Вони не роздумують про смерть, захищаючись від сильнішого. А знайомлячись із людиною, не думають про зраду. Діти не бояться майбутнього, вони живуть сьогоденням. А те, що буде колись потім, вони сприймають як украй далеку веселу пригоду. І вони чекають її, наче власного дня народження. Ми, дорослі, боїмося думати про те, що нас чекає. Часто усвідомлюючи, що майбутнє залишиться таким же безрадісним і проблемним. Хоча… Як і діти, ми часто мріємо про прийдешнє.

Піддослідна опускає голову, переводячи погляд на екран, де стоїть на паузі гра.

— А ще вони частіше помічають прекрасне. Квітку, небо, сніг. А ми думаємо про одяг, гроші, переймаємось турботами. Нам не до монстрів під ліжком, принців чи дідів морозів. А ще діти нічого не бояться: лазити по деревах, падати, хворіти. Хіба ж це не викликає захоплення?

Обидві задумливо дивляться одна на одну.

— Привіт.

— А… Ти знову тут. — Тасіта й бровою не веде на молодого спортсмена. Лише зупиняється, щоб підкурити цигарку.

— Я настирливий. — Стас несподівано обіймає її ззаду.

— Чого прийшов? Мені здавалося, я ще вчора тобі сказала, що ти мені не потрібен.

— А я передумав. Давай станемо коханцями?

Дівчина завмирає. Їй гидко від нього. Від його обіймів, голосу, слів.

— Я теж передумала. Уже не хочу тебе. — Вона підносить кінчик запаленої цигарки до його обличчя. Хлопець сахається від несподіванки.

— І що сталося?

— Такий секс… — Тася підіймає голову й дивиться на вечірнє небо. — Такий секс — брудний.