Юлія Гук - Німа

— Що?

Тасіта сміється й махає рукою йому на прощання.

Вона приходила на роботу, щоб не залишитися наодинці з собою.

Розривається телефон. Ми обидві знаємо, хто це.

— Так?

Я неабияк дивуюся й тому майже не помічаю збентеження піддослідної. Вона й сама не думала, що відповість.

Здається, Жар теж не очікував відповіді. Тому зі слухавки чується лише сопіння, а далі тиша.

— Я слухаю? — Тася перевертається на дивані й підтягує до себе попільничку.

— Пробач, просто не очікував, що ти відповіси, — хрипко говорить хлопець.

— Я можу покласти назад слухавку, — пропонує чи то серйозно, чи то жартома, підпалює цигарку й перевертається знову на спину.

— Ні, не треба. Я так давно хотів тебе почути!

Тасіта гірко посміхається й видихає дим у стелю.

— Навіщо? Я думала, ми вже все з’ясували. Ти — брехун. Я — нікчема.

Ображене сопіння.

— Я говорив з Сашком.

«Із хлопцем, якому я врізала через дівчину з фіолетовим волоссям?»

— Зі Світланою Анатоліївною.

«З жінкою без майбутнього?»

— Зі Стасом.

«О-о-о-о, з цим хтивим спортсменом?»

— Ти переслідуєш мене? — Піддослідна болісно скулюється на дивані. — Навіщо?

— Я турбуюся…

Мовчанка.

— Тасю, послухай-но. Усі люди в цьому світі шукають свою половинку…

Дівчина скептично гмикає.

— Усі! — Жар говорить із притиском. — Усі шукають, але більшість не розуміє, що половинка — це віддзеркалення, протилежність того, хто шукає, що половинка складається з тих рис, яких не вистачає їм самим. Ти потрібна мені. Без тебе я — млявий позитивний суб’єкт. А ти? Ти без мене — жорстока, ображена на весь світ стерва.

Здавлений смішок.

— Але разом ми стаємо людьми. Коли двоє зближаються, вони притираються і їм передаються часточки одне одного. Не відкидай мене.

Тасіта курить. П’є пиво. Дивиться в стелю. Її щоками течуть сльози.

— Я спала з дівчиною.

— Я знаю.

— Я пропонувала переспати Стасу.

— Я знаю.

— Я знову перестала вірити в себе.

— Я знаю.

— Чому?..

— Тому що ти не можеш побороти морок. Тому що тобі самотньо. Тому що п’єш. Тому що моє почуття сильніше за все це. Тому що я вірю тобі і в тебе. І не кажи мені більше, що не варта світла. Усі дають слабину. Але не всі сходять на вершину. Ти — зійдеш. І не через мене. Не через когось іншого. А через те, що ти любиш життя. І не дозволиш собі змарнувати його так.

Цигарка гасне.

— Приїжджай до мене. І ні до кого іншого.

Жар знову подарував їй своє тепло.

Мама миє посуд. Тася сидить за її спиною, підібгавши ноги під себе.

— Ма’?

— Що?

— Ти колись кохала?

— Дурне запитання. — Мама по-доброму посміхається. — А як же я, по-твоєму, вийшла заміж за твого тата? У нас, звісно, не ідилія, але ми любимо одне одного навіть зараз.

— Статистика показує, що кохання триває максимум три роки. А далі воно перетворюється на звичку.

Доросла, але ще молода на вигляд жінка повертається до дівчини.

— Якась дурня, а не статистика. Кохання може бути вічним, якщо це кохання. Так, звісно, у багатьох сімейних парах стосунки тримаються на взаємоповазі або й гірше — взаємовигоді. І таких доволі багато. Але ж і справжнє кохання існує. Не дарма написано стільки книг на цю тему. Любов живе в кожному. У когось — до країни, у когось — до сім’ї та друзів. А у когось — до грошей. Але найсильніші почуття пробуджуються, по-перше, коли ти любиш іншу людину.

— А по-друге?

Мати знову посміхається.

— Коли в тебе народжується дитя. І це непохитна істина.

— А до країни? По-моєму, це почуття теж досить сильне.

— До країни… Почуття до Батьківщини вивищується над іншими. Адже за неї ми теж готові віддати життя, ми спалахуємо справедливим гнівом, коли її ображають. Назвімо це третьою справжньою любов’ю.

Піддослідна киває на знак згоди. Перед нею стоїть зелений чай. Вона вже відвикла від цього корисного ароматного напою.

— А яке воно, справжнє кохання?

— А ти не знаєш? Ти ж любила Валена. — На мить вона супить брови. — І оту дівчину…

— Так… Але якось не так. Не так, як мене любить Жар. Я не здатна на такі жертви й таку сліпу віру. Мені складно зрозуміти, як можна покинути те, чим захоплюєшся, тільки заради того, щоб бути поряд з іншою людиною. Я б так не змогла. Я б переживала через своє мистецтво. Хоча я й не часто малюю, але я б не змогла зовсім не малювати заради жодного з них. Виходить, я не кохала їх по-справжньому?

— Ти щойно назвала четвертий вид любові. Він відрізняється від інших, але не силою. Це любов до мистецтва. І це нормально, якщо людина має талант.