Юлія Гук - Німа

— А може, прив’язуватись?

Він поставив перед нею ароматну тарілку зі спагеті й нарешті налив вино в бокал.

— Я питиму. Мені подобається алкоголь. Старатимусь не впиватися. Але точно питиму. — Вона з цікавістю нахилилась над бокалом. Вино пахло смородиною.

— Може, тоді принаймні почнеш пити якісний алкоголь?

Тасіта й Жар зустрілися поглядами. У них був гарний настрій.

— Італійська кухня мені явно припала до смаку. — Вдоволено дівчина відкинулася на спинку дивана. У її руках мерехтів багрянцем бокал з вином. — А вино просто чудове! Ніколи в житті не куштувала такої смакоти.

— Я зіграю тобі на бонго. Завтра. — Жар також потихеньку тягнув червону рідину. На ньому був фартух у квітах.

Тася пішла в кімнату-студію, прихопивши з собою бокал. Настрій був просто неймовірним. Смачна їжа, чистий дім і ароматне вино сприяли цьому якнайкраще. Це тільки здається, що людина не помічає атмосфери навколо себе. Виявляється, упорядкованість побутових предметів і запах смачної їжі додають затишку не тільки житлу, але й душі.

Коли Жар одягнувся, щоб піти, вона простягнула йому кулачок. Він підставив під нього долоню. На пальці ліг металевий предмет. Хлопець побачив ключ і здивовано глянув на Тасіту.

— Щоб не мерз наступного разу. — Вона дивилася в підлогу, сховавши руки за спину. — Ти все одно тут майже живеш…

Він рвучко обійняв її і поцілував у щоку.

— Гей! Це чисто гуманність з мого боку й справедливість! Нічого більше. — Вона роздратовано видерлася з його обіймів. — Навіть не думай, що я до тебе якось по-особливому ставлюсь.

Коли він виходив, піддослідна додала:

— Я завтра пізно буду вдома. Маю святкувати з колегами ту фігню з шоколадом… Так що не приходь завтра.

Піддослідна довго не могла вирішити, що вдягнути. З одного боку, це вечірка, а з іншого, там буде начальник, колеги, вони розглядатимуть й оцінюватимуть її.

Свято починалося о п’ятій.

Їдучи на роботу в неділю, Тася задумалась про сенс такого дня. Її обурювало те, що іноземне свято закоханих більш популярне, ніж власне, українське. Чому на нього влаштовують масштабніші заходи, ніж на Івана Купала. Адже українське свято має власні цікаві традиції, до того ж припадає на теплий літній місяць. А значить, у молоді більше шансів знайти собі пару. Сьогодні ж закохані традиційно вітають свою половинку коробкою цукерок і квітами.

Вона дивилася у вікно й бачила чимало щасливих пар. Дівчата йшли з квітами, хлопці — з пакунками й подарунками. Але серед усієї цієї пристойної вакханалії траплялися й сумні дівчата, які болісно спостерігали за тими, хто йшов у парі. І п’яні хлопці, які ходили ватагами. Було ясно, що в них також нікого немає і вони сприймають свято, як чудовий привід для гульбища. Дивлячись на осяйних, усміхнених дівчат, Тасіта теж відчула, як щось стислося всередині.

Звісно, вона не шукала привід, щоб напитися, але вирішила сьогодні хильнути через відсутність тепла в душі.

Зала на третьому поверсі була прикрашена рожевими стрічками й надутими повітряними кульками. Людей було небагато: декілька сімейних пар, самотні молоді люди, підстаркуваті чоловіки й жінки.

— Тасю! — З кінця зали загукала Світлана Анатоліївна. Вона стояла біля столу з випивкою. — Ну? Як тобі? — Вона простягнула дівчині бокал шампанського.

— Якось надто… яскраво. — Дівчина розглядала оточення, намагаючись знайти хоч когось, хто був би цікавим. — І дещо роблено, нещиро. Тут веселяться тільки начальник зі своєю дружиною і он той чоловік, який під’їдає з чужої тарілки.

Жінка пирхнула.

— Так ти думаєш: ми тут для того, щоб приємно провести час? Ха! Це ідея нашого вельмишановного пузаня — об’єднати колектив. З усіма цими людьми, працюючи щоденно в різних кабінетах, ми ніколи ніде не пересічемося, окрім такого зібрання. А він плекає ідею колективізму. Він у нас, бачте, комуніст. Уважає, що його раби мають бути дружними, віддаючи найкращі роки свого життя на цю всю…

Піддослідна злегка прикрила долонею її рот. До них підійшов начальник. На диво життєрадісний і без плям поту на сорочці. Поздоровив їх зі святом і дав кожній по цукерці.

— От тобі й милостиня… — гмикнула жінка, розгортаючи фантик.

— Ого! А це ще що?! Чому він носить шпильки?! — Тася витріщилася на комір начальника. — І на тій жінці? І на тій…

— А… Не сердься. Я їм розповіла про талісман. Те, що ти мені говорила. Не втрималася, бо ж вони думали, що я якась вулична ота… ну, як оці… Як ота твоя клієнтка з фіолетовим волоссям. Довелося пояснювати, що я нормальна.