Юлія Гук - Німа

— Чому? — Світлана Анатоліївна справді зацікавлено зосереджується.

— Тому що вони як діти. Не знаю, якими чоловіки були раніше, коли їхнім вихованням займалися чоловіки. Але сучасне покоління, випещене жінками, просто обожнює жіночок-матусь. Не всі, звісно, але більшість. Чоловіки потребують більше уваги, аніж жінки. Тому, обираючи дружину, вони, як правило, шукають не просто опору, а й жінку, яка могла б їм допомогти у справі, якою займаються.

— Отакої… Ніколи б не подумала. — Світлана Анатоліївна припадає губами до пляшки і занурюється в думки. — І що б ти порадила почитати?

— Класику. Будь-яку класику.

— І що, якщо я прочитаю що-небудь, то я не біситиму тебе?

— Біситимеш, — зверхньо посміхається дівчина. — Але трохи менше. А от поважатиму я тебе значно більше. Тому що почати щось робити у твоєму віці складно. Потрібно було значно раніше включити мозок. А зараз тобі буде вкрай складно. Ти відволікатимешся на телепередачі, гарячково кидатимешся прибирати в будинку чи готувати — тільки б не вмикати голову. Але, коли ти перейдеш певний рубіж і зміниш власний світогляд, ти зрозумієш, як це класно.

— Класно?

— Я маю на увазі думати. Тяжко, інколи гнітюче, але… І своїм дітям допоможеш значно більше, якщо вмітимеш мислити.

— Дітям… — Жінка мрійливо посміхається.

Коли виходить, кидає на останок:

— Ти теж мене бісиш.

— Чим?

— Своєю зарозумілістю. Самовпевненістю. Упертістю.

Піддослідна погоджується.

— Але… тепер я розумію, що ти маєш на увазі. Я спробую.

Привиди минулого не покидають мою піддослідну. Вона весь час згадує те, що згадувати не варто. Це сповільнює її переродження.

— Привіт. — Хлопець солодко посміхається.

Тасіта сидить за столиком, зануривши пальці у волосся. Вона повільно підводить погляд на відвідувача й здивовано завмирає.

— Ого! Що ти тут забув?

На стілець опускається чорнявий хлопець років двадцяти п’яти. Розхристаний і веселий.

— Та от… Дізнався, де ти працюєш.

Це Вален. Хлопець, з яким вона колись зустрічалася майже три роки. У них було чимало спільних захоплень. Вони прагнули разом змінити світ. Найбільше своїх картин Тася намалювала, саме коли була з ним. Але стосунки вичерпалися. Зараз вона не могла навіть пригадати, коли бачила його востаннє. Одразу після розставання він зник з її життя.

Тася дивиться трохи насторожено. Навіть вороже. Вален ніколи не приходив просто так. У їхній парі саме він любив її. Любив дужче за власне життя.

— І що?

— Ти не рада мене бачити? — Він самовпевнено зиркає на неї, беручи в руки олівець, що лежить скраю на її столі.

— Ні.

— І не жалкуєш за минулим? — вертить його в руках. Насмішкувато поглядає.

— Інколи. Але те саме можна сказати про всіх колишніх. — Вона дістає з шафки пляшку вина.

— Але за мною ти ж сумуєш особливо, правда?

— Не лукав. Чого тобі треба? — п’є великими ковтками солодке рожеве.

Він раптом рвучко хапає її за руку, перехилившись через увесь стіл. Тася заледве не впускає пляшку. Очі Валена опиняються навпроти її очей. У нього чорні очі. Зовсім чорні. Їй вони дуже подобаються.

— Тебе. Ти ж знала, що я повернусь? — у його чорних очах стрибають божевільні бісики. Але піддослідна цілком спокійно сприймає його вибрик.

— Відпусти. Я можу покликати охорону, і тебе звідси викинуть.

Він несподівано заспокоюється й повільно сідає на стілець.

— Ти сказала, щоб я приходив, коли чогось досягну. Я досяг.

Устає й повертається спиною до неї.

— Якщо не прийдеш цієї суботи до театру, я тебе знайду й буде лихо. Ти мене знаєш. Мій виступ починається о шостій. Не забудь.

Після того як він іде, Тасіта випиває всю пляшку вина, не зважаючи на клієнтів.

Причина розставання? Вона не пам’ятає, чому їхні стосунки розпалися. Вона тоді була геть п’яна й зла. Вален був творчою особистістю, занадто творчою. Він мав гарний голос й непогано танцював, умів грати на гітарі, багато читав. Але був дуже неврівноваженим. Постійність? То було не для нього. Але в коханні… Він закохався в Тасіту вперше у своєму житті. Уперше і востаннє. Вона відповіла йому взаємністю. Але він так швидко змінювався, що незабаром став зовсім іншим. Чужим. Проте не це стало причиною розлуки. Що ж? Вона не пам’ятає.

Прийшовши додому, вона вмикає відео із записом Нового року, який вони зустрічали разом. Безмежно щасливий Новий рік. Стосунки Валена з Тасею були майже пограничними. Вони віддавалися одне одному немов дикі звірі. Власне, вони й жили у своєму вимріяному світі. Вален затято його охороняв, він навіть намагався обмежити спілкування піддослідної з іншими людьми. Через це вони часто сварилися. Узагалі їхні стосунки були вкрай пристрасними: з гарячим сексом, бійками, ненавистю й божевіллям. Він надихав її, а вона віддавалася йому. Такі стосунки залишають багато спогадів, але зазвичай украй виснажують. До них не повертаються. Тому що люди дорослішають, розумнішають, угамовуються, стають розсудливими. Вален уже тоді хотів сім’ю. Її не хотіла Тасіта. Навідріз.