Юлія Гук - Німа

Еге ж. Мрія. Ще одна ідея, нав’язувана суспільством. До речі, дуже вдало поширюється телебаченням. Переглянь-но будь-який сучасний телесеріал. І одразу стане ясно, які нікчемні наші життя. Нам геть нічого не світить, якщо ми народилися не в багатій сім’ї. Ікони телебачення — жінки, які прагнуть вийти заміж за багатого плішивого старигана й більше ніколи нічого не робити. Нічим не краща ситуація з чоловіками: у серіалах вони зазвичай тупі матюкливі боягузи. Герої ж прагнуть або вдало одружитися, або привласнити дармові гроші. Людям щодень з екрана натякають на їхню дурість, а вони тільки сміються з цього, визнаючи власну неспроможність. Хіба можна в таких умовах повірити в себе як особистість? Навіщо створювати ці шаблони? Вони ж стають частиною нашого життя, частиною кожної особистості.

— Якщо ви справді бажаєте цього, то я рада за вас, — зітхнула Тася. — Просто мені складно зрозуміти подібне прагнення й утіху від такої дрібниці. Та й заміж я ніколи не хотіла…

В очах жінки зблиснули бісики.

Я одразу зрозуміла, що їй спало на думку. Вона вирішила, що Тасіта їй просто заздрить, оскільки сама незаміжня й живе власним коштом. Їй складно було уявити, що людина може насолоджуватися незалежністю. Для неї переваги, які має дівчина, — це недоліки дівування.

— О! Я згадала! Чотирнадцятого в нас буде вечірка на честь свята. Тут, на третьому поверсі. Явка обов’язкова. Наш пузань візьме на олівець, якщо хтось не прийде.

— Свято? — Тася наморщила чоло, намагаючись пригадати привід.

— Пф-ф! — розсміялася Світлана Анатоліївна. — У якому ти світі живеш? День усіх закоханих!

— А… Так от чому рожеві сердечка майорять у всіх крамницях…

Зустрівшись із Жаром після роботи, вона одразу сказала йому:

— Навіть не думай поздоровляти мене з тією дурницею, що буде в неділю! — Вона серйозно тицьнула йому пальцем у живіт. М’яка куртка спружинила.

— Я знав, що не варто, — засміявся й підійняв руки догори хлопець. — Ти в дечому таки передбачувана.

Треба зустрітися з батьками. Але дівчина ледве встає з ліжка. Вона вперше змусила себе спати до обіду. Заздалегідь попередила Жара, щоб той прийшов після третьої.

Одягнувшись, вона сідає навпроти полотна, задумливо розглядаючи майже завершений малюнок. Їй хотілося закінчити його сьогодні, до приходу Жара.

Я дочекатися не можу, коли її малюнки змінять кольори. Я хочу побачити ще щось, окрім сірого, чорного й білого. Та вона любить пітьму. Вона упивається темрявою всередині себе.

— Сьогодні ми їстимемо спагеті з італійського ресторанчика, — простягнув пакети Жар, щойно зайшов до квартири. — Нові вихідні — нова країна — нова страва.

— Жар… Мені сусідка сказала, що вчора ти дуже довго чекав мене на морозі. Це правда?

— Та… я просто забув, коли саме ти маєш повернутися. Тож випадково прийшов на годину раніше.

Дівчина мовчки пішла на кухню. Поставила пакети на стіл, а потім сіла на маленький диван, підібгавши під себе ноги.

— Розігрій.

Поки хлопець мив посуд і перекладав їжу на сковорідку, дівчина поволі курила цигарку, спостерігаючи за іскорками.

— Я раптом подумала, що жодного разу не чула, як ти граєш на бонго… — Вона помітила, що в пакетах лишилися якісь пляшки й дістала звідти вино й пиво. — Ого! Оце так… Хороше вино?

Жар завмер, його спина вирівнялася, але відповів він цілком спокійно:

— Невже тобі цікаво?

Піддослідна пропустила його запитання повз вуха, вона вже шукала штопор. Знайшла, закрутила його в корок, аж тут утрутився Жар. Хлопець відібрав у неї пляшку.

— Це до спагеті. — Він поставив вино на полицю над своєю головою. — Дуже хороше. Хочу, щоб ти оцінила смак, а не просто напилася.

Тася всілася назад на диванчик, ображено запалила другу цигарку.

— Не те щоб цікаво. Хіба що гра на ньому як різновид мистецтва. До того ж варто знати, хто мені прибирає дім і готує їсти. Раптом ти справжній талант? А я тебе нещадно експлуатую…

Хлопець гмикнув.

— Ти демонструєш очевидний прогрес. Я вже й не сподівався почути таке запитання.

— До речі, я не просто напиваюсь, — буркнула Тася. — Я прагну пройти черговий віраж у своєму житті. Але це дуже складно. Багато в чому пияцтво спричинив саме ти. Адже змусив мене малювати, а отже, й повернутися до того, чим я дуже давно не займалася. Ти не врахував, як це вплине на мою психіку. Поки не звикну — питиму. Звикну — питиму менше.

— Але все одно питимеш?

— Це питання варто було обговорити ще в день першої зустрічі. Але ти збив мене з пантелику своїм образом хатньої робітниці. Тому й прив’язувати тебе до себе не хотіла.