Юлія Гук - Німа

Тася все ще важко дихає.

— А секс? — заперечує хлопець.

— Секс — річ не завжди доступна. У сексі також можна відчути біль і насолоду перемоги. Але це трохи не те. У бійці ти пізнаєш себе. З’ясовуєш, хто ти: боягуз чи герой? Тут ти вирішуєш, чи здатен володарювати, чи тільки прислужувати й плазувати. Тут ти або наважуєшся й даєш відсіч, або мовчиш до кінця життя. Боягузи вигадали казочку про підставлену другу щоку! Але проковтнувши агресію, ти виявляєшся не розумнішим, а — слабшим. Ти плекаєш у своєму серці страх! І він стає наріжним каменем системи, суспільства і, власне, тебе. Як би ти потім не волав протестуючи, ти відступиш перед силою.

— Тобто агресія — це твоя відповідь життєвим випробуванням?! Але ж емоції бувають різними. Реалізовуватися можна інакше. Битися — це не вихід. Ти можеш відчути свою вищість через картини! — сердито відвернувся від неї Жар.

— Саме щоб почати малювати й піднятися над буденністю, потрібно пережити те, про що я говорила. І ніяк по-іншому.

— Ти надихаєшся насиллям… Це не може називатися мистецтвом, — похмуро опустив голову хлопець.

Він незадоволений. У його уяві вже склався образ піддослідної. Світлий образ талановитої, мудрої дівчинки… Тепер він може погодитися на що завгодно, тільки б не визнавати її темну сутність. Хіба він може припустити, що всередині неї живе монстр, який постійно її жере. Звідки йому знати про те, з чим я борюсь протягом тривалого часу, залишаючись із нею сам на сам! Звісно, знайомлячись, він сподівався, що його світла вистачить на двох, що з його появою Тася подобрішає й почне вірити в майбутнє. Хіба він зазирнув до неї в душу?

— А чим по-твоєму надихаються митці?! Ти думаєш, що вони саджають квіточки й рятують бабусь?! Та їм усім начхати на будь-кого з тих, хто не сприймає істину так, як вони! Митцеві важливо написати твір, намалювати пейзаж, зліпити скульптуру! І це єдине, чим вони долучаються до навколишнього світу. Розумієш? Єдине, що дозволяє лишатися живими.

Жар не хоче її розуміти. Він противиться всім серцем, хоча глибоко в душі усвідомлює, що вона має рацію.

— Біль — це рушій будь-яких подій! Якби не біль, Україна все ще була б частиною Росії. А мій біль? Саме він змінює моє «я» і, до речі, веде по життю. Якби не мій біль, ми б ніколи не опинилися з тобою там, де ми є зараз.

— А де ми є?

— Поруч. Ти в моєму житті. Хіба цього не досить?

Хлопець зітхнув і обійняв схвильовану недавніми подіями дівчину.

— Ти хоч комусь там заліпила?

— Двом. — Тася вдоволено посміхається й видихає дим. — Одному — кулаком по пиці, а другому — ногою під коліно.

Дім. Робота. Бар. Дім.

Такий класичний розпорядок дня середньостатистичного холостяка. І моєї пацієнтки.

Хоча раніше він був інший. Дім. Магазин. Дім. Але завдяки батькам з’явилася робота. А завдяки Жару — бар.

Він зустрічає її на сходах офіса. Тася вкрай апатична. Останніми днями монстри щосили гризуть їй душу.

Жар зі шкіри лізе, щоб розвеселити її. Чи принаймні привернути увагу.

— Хочеш, покажу прикольну штуку? — йому на думку спадає цікава ідея. Він навіть устає, щоб утілити задум у життя.

— Ні. — Пусті очі втомлені. Тася навіть не дивиться в його бік.

— Я все одно покажу.

Жар кудись зникає, і водночас вимикається музика в барі. Стає несподівано тихо. Відвідувачі говорять упівголоса, немов кожен з них саме цієї миті розповідає щось потаємне. Тиша гнітить.

Тася мимохіть починає спостерігати за відвідувачами. Вони всі різні й водночас подібні. Переймаються схожими проблемами, кожна з яких здається їм украй серйозною. Наприклад, дівчина за сусіднім столиком розлучається зі своїм хлопцем, плаче, розповідає деталі трагедії подрузі, а за рік, місяць, а може, й день вона освідчуватиметься в коханні зовсім іншому юнакові. А он та компанія за великим столом у кутку святкує день народження. Проте неозброєним оком помітно, що добряча частина гостей прийшла просто напитися, а решта, швидше за все, за рік забуде про існування цього іменинника, і він наступного року сидітиме тут уже з іншими людьми. Двоє дівчат з яскравим макіяжем біля бару, очевидно, прийшли сюди, щоб принагідно познайомитися з особами протилежної статі. Вони безсоромно пліткують про третю дівчину, яка прийшла разом з ними, а наразі кудись відлучилася.

Тишу несподівано прорізує гучний сплеск долонь.

Усі присутні повертають голови в напрямку звуку. Тася, звісно, теж. Крутить головою й помічає Жара, який стоїть біля телевізора, де показують кліпи без звуку.