Юлія Гук - Німа

Я знала, що цей хлопець змінить її життя.

Учора вона взялася за старі, недомальовані полотна. За ескізи. Перед тим як створити щось нове, їй потрібно було попрактикуватися на чомусь добре знайомому й продуманому до дрібниць. Тася почала набирати оберти. Повільно, але почала.

Пробудження знаменувалося не злістю та роздратуванням, а ідеєю для нового полотна. Такого з нею вже давно не було.

Вона прокинулася раніше Жарового приходу. Очікуючи хлопця, Тася розгублено тинялася квартирою. Поїла зварену вчора кашу з підливою, привела себе до ладу. Походила туди-сюди, поглядаючи на ескіз, написаний напередодні, трохи допрацювала деталі, завершуючи ідею малюнка.

Жар трохи запізнювався. Тож дівчина почала думати про те, що можна переглянути кілька серій на ноутбуці. Але думка про швидку появу «хатньої робітниці» зупинила її: усе одно не встигне додивитися, тож навіщо починати.

Я тільки дивуюся, спостерігаючи за нею. Це ж неймовірний прогрес! Її навіть не зупиняє спогад про Віру! Усі її вранішні дії повторюються з точністю до навпаки.

Зараз я дивлюсь, як вона мне руки в очікуванні, як підходить до дверей, прислуховується до шуму за ними, як обходить ноутбук і навіть не дивиться на нього, і не можу не посміхнутися. Правда, тепер її творчість цілком залежить від появи того хлопця. Вона все ще залежна. Але, думаю, мине певний час, і вона почне працювати самостійно.

Коли в двері стукають, вона зривається з місця і мчить з підскоком.

— Вибач, я заходив у японський ресторан — подумав, що тобі смакуватимуть суші. Потрібно ж урізноманітнювати твоє харчування. Я десь читав, що це сприяє творчому натхненню.

Він простягає їй пластикові коробочки.

— До речі, там було написано ще й про аскезу, а вона передбачає повну відсутність їжі. Але мені не хочеться, щоб ти голодувала… — розказує роздягаючись. — Тож я обрав варіант з різною їжею.

Тасіта мовчки стоїть, слухає й посміхається, ховаючи усмішку за його курткою, яку він дав потримати.

— Ще я знайшов цікаве практичне заняття для розвитку уяви. — Він нахилився, щоб розшнурувати кросівки. — Ні, я не вважаю, що тобі бракує уяви. Навпаки! Але якщо її можна розвинути ще дужче… Чом би й ні?

— Сама розберусь! — Дівчина гмикнула і, кинувши куртку на стілець, пішла до кімнати.

Проте я знала, що Тася зовсім не роздратована. Просто його слова її обігріли. І, щоб приховати це, вона вийшла в студію.

До обіду вона простояла біля мольберта. Жар мив підлогу, посуд. Прав її футболки, час від часу зазирав до кімнати.

— Жаре! — Тася покликала його близько третьої.

— Га? — Він моментально опинився біля неї. На його руках були гумові рукавички, на лобі — піт. Він саме відмивав плиту.

— У мене закінчилися фарби, потрібно, щоб ти купив їх ось у цьому магазині. — Тася простягнула йому папірець з адресою й назвою. — А ще в універсамі купи мені вина. Червоного напівсолодкого.

— Твої губи… — Він торкнувся пальцями своїх. — Вони геть усі…

Хлопець розсміявся. Узяв гроші й поспішив за покупками.

Коли він пішов, Тася глянула в дзеркало. У неї знову були різнокольорові губи. Вони відчайдушно волали про зроблену нею роботу.

Несподівано згадалася Віра.

Велика простора кімната. Пахне фарбою й весняними парфумами.

Відчинені на балкон двері ледь похитуються від протягу.

Тасіта стоїть замотана в простирадло й курить, насолоджуючись пейзажем. Восьмий поверх.

— Не застудишся? — ззаду підходить легка дівчина й обіймає її за талію.

— Літо ж, та й прохолода приємна. — Тася повертає голову до неї й злегка торкається її губ.

— Ну от… — зітхає Віра. — Тепер і в мене будуть фіолетові губи. Дурна й шкідлива звичка.

— Шкідлива звичка — це курити й пиячити. А це — нормально. — Тася крутить у пальцях різнокольоровий фільтр.

— Давай повернемося… — Віра цілує фіолетовими вустами маківку юної Тасі. — Я приготувала нам вечерю. На тебе чекає сюрприз…

— Правда? — Дівчина повертається обличчям і притискає до себе тендітну Віру, на якій тільки легкий халатик і більше нічого. — Давай спочатку повернемося в ліжко…

Нинішня Тасіта різко відвертається від дзеркала й рішуче рушає до полотна.

Несподіваний спогад не засмутив, а спровокував. Мене це немало дивує. Я не пам’ятаю, що сталося тоді, але, мабуть, саме ця подія додає їй рішучості, упевненості у власному виборі.

— Це вам…

Тася важко підвела голову. Вона працювала до пізньої ночі. А малюючи, не помітила, як напилася. Запопадливий Жар безвідмовно бігав до магазину стільки разів, скільки просила дівчина. Він так стомився за день, що заснув, схиливши голову на кухонний стіл. Вона не стала його будити. Тільки вкрила легкою ковдрою.