Юлія Гук - Німа

А зараз треба вставати і йти на роботу. Неминучість тяжіє над піддослідною, мов дамоклів меч, заганяючи її знову в депресію. Усе-таки робота не для неї. От учора вона справді була щасливою. Нові ідеї, запах фарби й пива, нові ескізи…

З важкою головою вона приходить до офіса, простує до свого кабінету. Сірого, похмурого, без вікон.

Протягом дня вкрай неуважна до клієнтів. Замріяно малює абстракцію на одному з резюме. Жінка, яка його подає, шокована, але просить залишити аркуш з малюнком собі. Їй сподобався шкіц. Вийшло й справді непогано. Тасіті довелося переписати резюме на чистий бланк.

Коли заходить бородатий чоловік, вона саме прикрашає одну з папок своєю фантазією.

Тася малює, поклавши голову на руку, тому автоматично говорить клієнту:

— Покладіть резюме на край столу й приходьте через два дні.

Клієнт чомусь не йде, натомість чується тихий шурхіт — і на папці опиняється глечик. На ньому візерунки, що нагадують слов’янські чи то літери, чи то символи. Тася здивовано підводить погляд на відвідувача.

На стільці перед нею сидить знайомий їй гончар. Його широку посмішку трохи прикривають вуса.

— Я, звісно, говорив, що більше сюди не прийду, але подумав, що непогано було б віддячити. А до виставки мені ще далеко…

Дівчина, узявши до рук гончарний виріб, на мить забуває, де вона й ким працює. Її захоплює річ, створена руками майстра.

— У мене вже близько тридцяти замовлень. — Він радісно й трохи збуджено жестикулює. — І ціни на мої роботи швидко ростуть! Один такий глечик готові купити за п’ятсот гривень!

Тася мовчки крутить гладущик в руках. Вона відчуває щось дивне. Несподіване для неї почуття щодо іншої людини.

— Я думаю, якби не ви, я б не зважився на такий крок. Просто… У мене давно ніхто не вірить. А ви поставили питання руба, і я просто не міг робити щось інше.

Радість? Щастя? Здивування?

— Я вам обов’язково ще щось подарую. Коли зможу ще й глиняні іграшки робити. За них дають гарну ціну. До речі, керамічні ляльки надихають мене найбільше.

Втіха? Віра? Самовдоволення?

— Я вже зробив декілька спроб. І подарував своїй онуці. Їй лише шість, але вона зраділа так, наче в її руках опинився цілий скарб. Вона навіть закинула решту своїх іграшок…

— Я… я рада. — Вона невпевнено усміхається. — Ваш виріб і справді дуже гарний.

Гончар аж сяє.

— Це все завдяки вам!

— Мені?.. — Вона, немов та черепашка, що загрузла у своїй мушлі, невпевнено визирає назовні.

— Так… — Він посміхається й дістає з пакета ще й літрову банку з чимось білим. — Це теж вам. Я для вас надоїв молока.

— Навіщо?

— Ну… це ж молочник. А я завжди хотів, щоб той посуд, що я роблю, використовували.

Тася здивовано дивиться на нього, а потім якось невпевнено простягає руку до подарунка.

— Так гарно… — Чоловік раптом наближує власне обличчя до її. Вона злякано відсувається. — Вам хтось казав, що вам личить посмішка?

Піддослідна згадала Жара.

Гончар збирається. А на відході обертається й каже:

— Я не знаю, чи часто ви посміхаєтеся. Мені здається, що не дуже. Навіть тоді, коли радили мені зайнятися гончарством, ви були така серйозна. Навіть жорстка. Але зараз ви мусите посміхатися. Ви зробили гарну справу.

Тасіта задумливо дивиться на нього. І посміхається.

— Он воно як… От як почувається людина, яка зробила комусь щось хороше… Це приємно…

Піддослідна злегка прикриває повіки й притискає глечик до грудей. Не дарма. Нічого не дарма. Вона робить усе правильно.

Піддослідна збайдужіла до всього. Творчість має й зворотний бік. З того моменту, коли Тасіта почала малювати, вона втратила відчуття реальності.

Інколи вона настільки захоплюється роботою, що весь світ навколо зникає. Вона дивиться на людей, предмети, власну домівку і навіть на себе й не впізнає.

Вона розглядає записи в документах і подумки змінює порядок букв, утворює інші слова, укладаючи в них новий зміст. Інколи літери складаються в образ чи навіть малюнок.

Тася торкалася пензликом полотна й помирала для цього світу, утілюючись у малюнок. Там, на полотні, розкривалися її душа, думки, бачення світу, поставало її безтілесне «я». Напевно, саме так виявляється справжній талант.

Особливо тяжко було на роботі.

— Хто сказав, що якщо я не маю червоного диплома, то працюю гірше за інших?! Я просто ніколи не зазубрювала підручник напам’ять, щоб мати гарну оцінку. Я свідомо розмірковувала над предметом вивчення! І мої трійки в дипломі не заважають мені працювати краще за червонодипломників! Я займаюсь самоосвітою. І оцінки чи бали в папірці, отриманому надцять років тому, не можуть відобразити справжній рівень моїх знань! Неправда, що диплом скаже про все!