Юлія Гук - Німа

Він підходить до неї, посміхаючись.

— Ефект ґави, — говорить, сідаючи навпроти неї.

Тасіта запитально підіймає брови. Його прийом спрацював.

Знову застугоніла музика в колонках.

— Це прийом для привернення уваги. — Він відпиває трохи соку. — Наша увага, по суті, розфокусована. Можливо, ти колись помічала, що коли хтось заходить до кімнати, ти мимохіть підіймаєш на нього очі, навіть знаючи, хто прийшов?

Трохи подумавши, Тася обережно хитнула головою.

— Цей прийом використовують публічні люди і вчителі. Привернути людську увагу не так вже й складно. Досить подати голос у тиші або, як щойно зробив я, сплеснути в долоні. Можна голосно засміятися чи, навпаки, схлипнути. Можна просто грюкнути дверима.

Тася задумливо перехиляє віскі.

— Тобто видати певний шум серед тиші?

— Не тільки. Кожна людина схильна співпереживати, їй також притаманна цікавість. Дізнавшись про чуже горе, зазвичай, люди прагнуть довідатися деталі. Саме на цих рисах людини базується ефект ґави.

— Тобто?

— Ну… — Жар задумався. — Візьмімо, наприклад, автомобільну аварію. Якісь дві машини зіткнулися на перехресті. Така подія точно зацікавить випадкових перехожих, вони скупчаться довкола. Чому? По-перше, зіграє свою роль природна допитливість, по-друге, як не сумно, люди люблять споглядати чуже горе. Сварки й похорони приваблюють навіть більше, ніж весілля. У цьому плані ми мало чим відрізняємося від середньовічних людей, які приходили подивитися на страту якогось нещасного. Люди насолоджуються чужою бідою. Розповідають одне одному про неї. Вихваляються, що бачили кров на склі чи зморщене обличчя мерця.

Тасіта хитає головою на знак згоди.

— Виходить: усі люди жорстокі? А як же тобі вдається залишатися таким добрим?

— Я знаю, як це працює, — посміхається. — А якщо щиро, просто колись спостерігав за ефектом ґави. У людей широко розплющуються очі, щелепа трохи провисає донизу, а брови зсуваються над переніссям. Бац! — Він плескає долонями перед обличчям пацієнтки. Тася сахається. — Вони всі опиняються в несподіваній ситуації. Усі персональні проблеми відходять на задній план. У людині прокидається глядач. І його вже не просто відволікти від подій. Він перетворюється на безпосереднього учасника. А я не хочу бути залученим у таку ситуацію й мати при цьому придуркуватий вигляд.

— Хм… — Тася трохи цікавиться психологією, але інформація для неї нова. Їй сподобалося, як Жар усе влаштував. І водночас її бентежить те, що вона поводиться, як більшість. — Потрібно боротися з такими речами всередині себе.

Жар посміхається ще ширше. Йому вдалося відволікти піддослідну від внутрішньої дисгармонії. Навіть монстри слухняно слухали його розповідь і на певний час залишили Тасіту в спокої.

Уперше за тиждень до Тасіти завітала Світлана Анатоліївна. Вона мала на диво свіжий вигляд: очі сяяли, а на вустах грала посмішка.

— Привіт, моя мила незаміжня нещасна працівнице нашої ідіотської фірми! — незвично радісно привіталася жінка.

Тася здивовано звела на неї очі й зняла окуляри.

— Щось трапилося?

— Ага! Сьогодні ми п’ємо!

— Ну, це… уже ввійшло в традицію… — стенула плечима дівчина.

— А знаєш, що ми питимемо?

Світлана Анатоліївна зручно вмостилася на стільці й дістала з сумочки шампанське.

— Ого! Є якийсь привід? — Тася дістала два бокали, які принесла сюди саме для таких випадків.

— Я зустріла чоловіка своєї мрії!

Вистрелив корок. На папери хлюпнула піна. Піддослідна поспішно прибрала їх зі столу.

— Уявляєш: познайомилася з високим сорокарічним мужчиною. А він виявився неодруженим, ще й із стабільною зарплатнею.

Тася іронічно змірила жінку поглядом. Її критичне мислення не дозволяло припустити, що така персона припаде до смаку описаному вище чоловіку. Ця жінка більше відповідала запитам середньостатистичного сантехніка чи механіка, чи когось іншого з таким же паскудним способом життя й такою ж непривабливою зовнішністю.

— І що, у вас усе серйозно? — Тасіта смакувала кисло-солодкий смак дешевого алкоголю, відчуваючи як шиплять бульбашки.

— Ще не знаю… Але завтра ми йдемо в ресторан! Ресторан! Ха! — Жінка зайшлася щасливим сміхом. — Та я ж у ресторані зроду не була! Відчуваю себе якоюсь героїнею серіалу.

Тася критично гмикнула.

— Що ж, поздоровляю із зародженням здорового суспільного осередку.

— Щось не… — Світлана Анатоліївна спохмурніла. — Що за суспільний осередок? І цей зверхній тон… Між іншим, кожна нормальна людина мріє про сім’ю. Хіба це не найголовніше в житті?