Юлія Гук - Німа

Зібралася й вийшла.

Морозне повітря вдарило в обличчя. Тася підтягнула вище шарф, щоб прикрити носа. Зітхнула й ступила на сходи. Зупинилася. Унизу стояв хлопець. Зачувши її кроки, юнак обернувся. Його обличчя пашіло — шарф, підтягнутий аж до очей, не рятував від дошкульного морозу. Побачивши Тасіту, він смикнув шарф на підборіддя й широко посміхнувся тремтячими від холоду губами.

— Пішли на побачення?

Той самий хлопець. Набридлива, настирлива, хтива, нахабна муха зі світлим волоссям, що вибивалося шматками з-під шапки, як у гнома.

— Я казала, що не хочу стосунків. — Тася відвела очі й минула його.

— Я й не пропоную тобі стосунки. — Він наздогнав її й пішов поряд крок у крок. — Я пропоную тобі вечір у компанії приємного юнака, який оплатить будь-яку твою забаганку в барі, відведе додому й не чіплятиметься до тебе. Знаєш, так буває, наприклад, у фаната й зірки. Фанат не розраховує на взаємність, мовчки підкорюється й захоплюється. Зірка ж може робити, що захоче.

Тася втомлено поглянула на нього й відразу відвела очі.

— Я не потребую фанатів.

— А віскі? Ти ж любиш віскі. — Він забіг наперед і став перед нею. Тася мусила зупинитись. — Ну ж бо — дармове віскі?

Він запопадливо ловив її погляд. У його очах грали бісики.

Тася тільки зараз помітила, яка багряна в нього шкіра обличчя, як посиніли губи і як він увесь тремтить, немов у лихоманці. Сніжинки на віях лежали й не танули. Скільки ж він її чекав? Щось невпевнено ворухнулося всередині неї. Якась частина затверділого серця відтанула. Усе тим же зверхнім тоном вона сказала:

— Пару склянок. Усього пару склянок — і я піду додому. Сама.

Він радісно схопив її за руку й потягнув до найближчого бару, через дорогу. Тася байдуже дивилася на його спину, на руку, що тримала її, на кумедну в’язану рукавичку, з якої стирчали незакріплені петлі.

У барі він по-джентльменськи допоміг їй скинути пальто, потім зняв свою дуту куртку. Під нею була чорна сорочка. На шиї теліпалися буси.

— Ти дуже легко вдягнутий, — знехотя зауважила Тася, сідаючи за столик. Він обережно підсунув їй стілець і сів навпроти.

Вона запримітила, що шкіра на його обличчі злегка посиніла. Напевно, мороз так уплинув на колір його рум’янцю.

— Я… хотів тобі сподобатися. Твоя подруга казала, що ти любиш, коли чоловіки одягають чорні сорочки.

Підійшла офіціантка. Він замовив каву й віскі.

Тася відсутнім поглядом розглядала оформлення бару. Воно було витримане в одному стилі. На стінах красувалися американські ковбої, між столиками були розставлені несправжні кактуси та іграшкові індіанці. З колонок лунала музика з МТV, але чомусь дівчині було тут не затишно.

— Твоя сорочка з полиском. Я такого не люблю. І мені не подобаються ду′рні, — сказала ніби не до нього, а так, узагалі.

— Ду′рні?

— На вулиці мінус п’ятнадцять, а ти так легко вдягнувся. Тільки дурень так старатиметься заради дівчини, від якої годі чогось сподіватися. Окрім того, що не отримаєш взаємності, ти ще й дістанеш запалення легенів у подарунок.

Жар потер щоку, сховавши в руку посмішку. Цієї миті їхні очі зустрілися. Погляд хлопця був добрим і радісним. Тасіті перехопило подих. Він немов увесь сяяв зсередини. Було в ньому щось безкінечно хороше й щире. Складалося враження, що його ніколи не турбували такі речі, як ненависть, злоба, образа, що вони ніколи не з’являлися в його душі. Він був чистий. Його сірі очі випромінювали світло.

Офіціантка принесла замовлення й поставила перед дівчиною каву, перед хлопцем — віскі.

— Дурний стереотип, — пробубніла собі під ніс піддослідна й забрала своє віскі.

Він знову посміхнувся, уже відкрито. Хоча на вулиці було зимно, Тасіті здалося, що все довкола потеплішало.

— Що?

— Ти мила.

Тася пирхнула. Вона вже жалкувала, що погодилася сюди зайти. Досвід показував, що прив’язувати до себе людей не варто. Як правило, стосунки з піддослідною закінчувалися кепсько: вона завдавала людям болю. Рано чи пізно їй ставало нудно в їхній компанії, люди набридали їй. По-різному припинялися стосунки. Дехто переживав розрив нормально, інші — коїли з собою дурниці. Був навіть один юнак, який після розмови з нею кинувся під машину. Добре, що хоч вижив (все обійшлося лише струсом мозку).

— Чим ти займаєшся, де працюєш?

Сказати, що її цікавило його життя… ні, просто зависла пауза дратувала більше, ніж розмова.

— Я граю на бонго. Складаю тексти в стилі «регі». Виступаю на вулицях і так заробляю на життя. Літом подорожую різними містами. Того, що заробляю влітку, вистачає майже на весь рік. — захоплено почав розповідати Жар. — Узимку виступаю в деяких кафе або підробляю кур’єром.