Юлія Гук - Німа

Тасіта задумливо поколотила віскі у склянці. Ще один мрійник. Ще один горопаха, який ніколи нічого не досягне в житті. І врешті-решт опиниться перед нею зі своїм резюме. У тому довбаному кабінеті, зі своїми нереалізованими талантами. І дивитиметься на неї вже не такими осяйними очима, а втомленими, голодними, благальними. Буде все так, як у тієї дівчини, яка колись співала в її кабінеті. Буде так, як з її картинами. Бідолаха. Ще не розуміє, що з ним зробить життя.

— Знаєш, у тебе нічого не зладнається з того, що робиш. І по телевізору тебе ніколи не покажуть. І фанатів ніколи не матимеш. І якогось крутого контракту з великою компанією теж ніколи не підпишеш. Моя тобі порада — зміни діяльність. Нічого з цього не вийде, — порадила піддослідна, не дивлячись на хлопця й думаючи більше про свої поламані полотна, аніж про співрозмовника.

— А мені й не потрібен контракт чи телебачення. — Він променисто посміхнувся, гріючи руки філіжанкою з кавою. — Я вільний музикант. А те, що я за одне літо заробляю майже на рік прожиття, якраз і вказує на мій немалий талант. Мені достатньо просто ритмічно плескати в долоні й співати людям. Говорити їм про те, що існує краще життя. Про те, що вони можуть його зробити таким, яким забажають. Мені не потрібні мільйони. Я і так щасливий. Тільки одного не вистачає…

Тася якусь мить просто дивилася на нього й думала про те, що і вона могла б так заробляти своїми картинами. І вона могла б бути вільною від цього світу. Але в ній більше не було запалу й прагнення діяти. Її лякала така перспектива. Проте слова, сказані Жаром, щось зачепили в ній, і це «щось» зворушилося, потягнулося, залоскотало її монстрів — і розігнало їх по кутках темної свідомості.

— Чого тобі не вистачає?

Він рвучко взяв її за руки. Його долоні були майже гарячими від кави, а її — зледеніли від віскі з льодом.

— Когось поряд.

— І ти думаєш, що нею стану я?

— Нею маєш стати ти, — засміявся й відпустив її руки.

— Не старайся. Мені це все байдуже. Мені це не треба. Мені ніхто не потрібен. — Вона залпом допила віскі.

— Це не відміняє твого обов’язку.

Вона знову пирхнула.

— Це не відміняє того, що ти потрібна мені. Не будь егоїсткою. Стань моєю. Я тебе вилікую.

— Від чого? — Вона уважно подивилася в його теплі очі.

— Від болю, — серйозно відповів Жар.

Після бару він добився дозволу провести її додому. А біля під’їзду так спритно поцілував у щоку, що вона остовпіла. Поцілував і відразу відступив, уникаючи очікуваного ляпасу. Зі сміхом відбіг на певну відстань і прокричав звідти:

— Знаєш, у будь-якого фаната все ж теплиться надія, що зірка подивиться на нього по-іншому! Що вона помітить, який він відданий і хороший! Ти помітиш! Я обіцяю!

Піддослідна дивиться на бак зі сміттям, у якому все ще лежать викинуті нею резюме. Вона вагається. Мнеться.

Прийшла прибиральниця, взялася за кошик зі сміттям. Цей порух наче увімкнув у голові Тасіти запис: «Мені достатньо просто ритмічно плескати в долоні й співати людям. Говорити їм про те, що існує краще життя. Про те, що вони можуть його зробити таким, яким забажають. Мені не потрібні мільйони. Я і так щасливий».

— Зачекайте. — Це вона звернулася до прибиральниці.

Витягла зі смітника резюме. Вони теж хочуть бути щасливими. Щоб у них хтось вірив. Щоб вони самі вірили в себе.

— Для кожного з них потрібно знайти свого Жара. Такі вміють умовити, — посміхнулась сама собі.

— Що? — Старенька прибиральниця витріщилася на неї.

— А? — Тасіта випірнула зі своїх думок і нарешті помітила жінку. — Не зважайте. Це я собі.

«Дивно, — подумала вона, — ніхто ніколи не помічає таких людей: прибиральниць, офіціантів, кухарів, садівників. Хоча вони щодня виконують роботу, яка по-своєму дуже важлива. І ніхто не хоче спускатися зі своїх небес до рівня такої людини».

— Ви щасливі? — несподівано запитала Тасіта.

— Так, — не здивувалася запитанню жінка. — Звісно, робота важка, але я люблю чистоту, і в мене чудова сім’я.

Повернувшись у свою похмуру порожню квартиру, Тасіта оглянула результати позавчорашнього побоїща й усміхнулася. Може, мені здалося, але ця посмішка була сповнена надії та мрій.

Одягнувши улюблену широку футболку й увімкнувши Рея Чарльза, вона заходилася прибирати, намагаючись зібрати шматочки зруйнованих полотен докупи. Це зайняло доволі багато часу.

Хтось щасливий, просто маючи сім’ю. Комусь для цього потрібні гроші. Дехто відчуває щастя, займаючись улюбленою справою, як Жар. Інші отримують насолоду, допомагаючи людям. Хтось бажає виступати перед мільйонною аудиторією. А комусь достатньо шматка хліба на день.