Василь Карп'юк - Ще літо, але вже все зрозуміло

Здесь есть возможность читать онлайн «Василь Карп'юк - Ще літо, але вже все зрозуміло» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Львів, Год выпуска: 2016, ISBN: 2016, Издательство: Видавництво Старого Лева, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Ще літо, але вже все зрозуміло: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Ще літо, але вже все зрозуміло»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Придивляючись до деталей, автор раз у раз відкриває органічну цілісність світу, частиною якого є людина. Стиль письма Василя Карп’юка близиться до розмовної простоти, не втрачаючи виразності особистого голосу, а плин його мови, як це часто буває в розмові, легко переходить від побутових справ до питань метафізичних. Для всіх, хто любить зупинятись і неквапом рушати далі.

Ще літо, але вже все зрозуміло — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Ще літо, але вже все зрозуміло», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Але що саме я люблю в горах, які так люблю?

І як я їх люблю?

{ лист у майбутнє }

Якби тут був інтернет, я б написав пост у фейсбуці, як мені гарно пити м’ятний чай і читати «Листи в Україну» Андруховича. Але зараз такої можливості нема, і це на краще. Емоція є і хочеться її виразити. Через фейсбук було би легше, бо менше писати, а вже й висловлено. Натомість у теперішній ситуації допишу, наприклад, про шалені зорі минулої ночі. Я ж уже сто років у місті не гуляв вечорами, бо після роботи треба спішити додому купати маленького хлопчика, а потім вкладати його спати й укладатися самому. І двісті років я не бачив глибокої ночі, бо якщо, бувало, не спав, то це того, що вставав, аби приспати маленького хлопчика і самому знову лягти. А тут та сама причина. Але синочка вже приспав і вийшов надвір в туалет, бо в Брустурах він окремо від хати. І тут ці зорі. І вся тиша. Свіжість.

А ще можна собі подумати, що пишу листи самому собі з теперішнього чи минулого в майбутнє. А ще днями читав книжку Василя Ґабора «Про що думає людина». Він багато згадує про дитинство. І щемко. Відколи та книжка вийшла кілька років тому, я знав, що вона мені сподобається. Аж тепер трапилася невідворотна нагода її придбати, і вже читаю. Подобається.

Ще думаю, що я вже прожив своє життя. Тобто все моє життя — дитинство і юність у селі. Те, що я просто проживав, уже пишучи якісь учнівські вірші, але ще не розуміючи, в якій літературі жив. І тепер, коли я розумію, в якій літературі жив, можу лише її записувати. Часом, знову потрапляючи в неї, підглядати, перепитувати, звіряти, уточнювати, додавати деталей, але нічого нового прожити не можу. Це так знається зараз. На порозі першого етапу відчуття проминання молодості — тридцяти. Цілком можливо, що за десять років так думатиму про тепер проживане. Але гадаю, що ні.

За десять років у мене принаймні будуть листи, написані нині. Можливо, спробую на них відповісти. Хоча навряд чи адресант буде в зоні досяжності.

Ми з дружиною і сином приїхали до моїх батьків у Брустури вчора. Я мало чим можу батькам помагати через постійну зайнятість і перебування на відстані. Зрештою, батьки мусять якось давати собі раду й дають. Але є такі моменти, коли без моєї помочі не можна. Наприклад — треба привезти порося з косівського базару. Водії рейсових автобусів пасажирів з поросятами не беруть, як то було раніше. Також у Прокураві був чоловік, який возив у нашому напрямку худобу — придбану чи на продаж. Часом у великий кузов із синім тентом просилися й люди. Наприклад, ті ж таки власники щойно придбаної чи ще не проданої худоби. Або просто люди, яким було по дорозі.

Був такий час, коли я не лише токарював, а й узявся возити свої вироби в Кути й Косів на базар. Доти цим займався тато. Тоді я теж не раз їхав у машині цього прокуравського чоловіка. Сидів з іншими людьми на приладнаних обабіч і в задній частині кузова лавицях, а ближче до переду посередині стояли прив’язані корови. Вони випорожнялись, і бризки від їхніх балиґ падали мені на штани. Може, це не наймальовничіший спогад. Але він не про красу. Він про реалії буднів.

Як я написав, зараз тої машини нема. Але зараз машина є вже в мене, й батьки попросили по можливості приїхати й привезти з Косова порося. Отже, сьогодні вранці ми з мамою рушили в дорогу. Ще говоримо, що було б непогано підібрати пасажирів — заробити трохи на пальне. Хтось мав би бути на зупинці коло каплички. Добре, візьмемо.

Під’їжджаємо.

Мама: Нікого нема.

Я: Є два ангели. Може, їх візьмемо?

Та вони, напевно, до Косова на базар не збиралися. Підібрали пасажирів на початку Прокурави. Заробив на каву, на паркування і трохи на пальне.

Порося взяли. Одразу назвав його Петриком. І склав віршика, коли він вперше дав для цього підставу:

Ух-ух!
Веприк Петрик —
Смердюх!

Тобто був би інтернет, то цей віршик міг би канути в небуття. А так він уже зафіксований. Але то таке. Я просто про те, що тоді, коли бризки коров’ячих балиґ падали мені на штани, я не знав, що це література. А нині, коли вирушав з мамою по порося, то знав, чого це варте і що з цього може вийти. Тому ліпше не дозволяти собі робити з цього літературний текст. Це може бути хіба щоденниковий запис, корисний, щоб розім’яти пальці автора. Не поможе навіть гранична відвертість про те, що чай я вже давно допив і відклав Андруховича. А зараз п’ю коньяк, як виявилося — чотирнадцятирічної витримки, отриманий у подарунок кілька років тому від двоюрідного брата, і пишу цей «щоденниковий запис», наївно сподіваючись, що це лист у майбутнє.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Ще літо, але вже все зрозуміло»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Ще літо, але вже все зрозуміло» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Ще літо, але вже все зрозуміло»

Обсуждение, отзывы о книге «Ще літо, але вже все зрозуміло» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x