Решад Нури Гюнтекин - Чаликушу

Здесь есть возможность читать онлайн «Решад Нури Гюнтекин - Чаликушу» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 1973, Издательство: Дніпро, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Чаликушу: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Чаликушу»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

«Чаликушу» («Корольок-пташка співоча») — одна з найвідоміших книг про кохання, книга, яку не можна не прочитати. Перед вами зворушлива історія життя молодої жінки Феріде, повна несподіваних поворотів, пригод та переживань. Читач отримає справжню насолоду слідувати за героїнею, сміятися і плакати разом з нею. Пристрасть і зрада, біль і радість, сльози і надія на нове щастя — такі вічні теми, яким присвячений цей роман, визнаний класикою світової літератури.

Чаликушу — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Чаликушу», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Не знаю чому, але сьогодні я була невесела. Безмежні хвилі радощів і веселого сміху цих сотень дівчат втомлювали мене й нагонили сум.

Неподалік від мене дівчатка якоїсь початкової школи співали марш. Трохи поодаль гурт дівчаток бавився м’ячем — то була гра в полянок. Ще трохи далі дівчата з’юрмилися довкола якоїсь дівчинки й оплесками зустрічали її слова, — вона читала вірша чи виголошувала промову…

Мунісе дарма було й шукати тут. Атож, хіба така пустунка всидить на одному місці?

Неподалік від загати росло кілька каштанів. Там молоді вчительки й старшокурсниці зробили собі гойдалку, й було видно, як між гіллям майорять перісті сукні. Звідусіль чути тільки сміх і веселі зойки.

Мені вдалося непомітно піти до річки. Я сіла в затінку великої скелі. На березі серед каміння де-не-де росли миршаві жовтенькі квіточки. Я рвала їх і кидала у воду, яка хлюпотіла під моїми ногами. Я думала про щось далеке й непевне.

Аж раптом хтось вигукнув тоненько:

— Знайшла! Шовкопряд тут!..

Виявляється мене шукали, щоб запросити на гойдалку. Дівчата силоміць повели мене під каштани. Я відмовлялася, казала, що не вмію й не можу, бо стомилася, та ні учениці, ні мої колеги й слухати не хотіли. А Мюрювет-ханим, та сама вчителька з проникливими гарними очима, хотіла погойдатися тільки зі мною. Ми cfaли на дошку, тільки в мене й справді не виходило: тремтіли руки, підтиналися ноги. Бідній Мюрювет довелося добре попріти, поки ми трохи розгойдалися. Врешті-решт вона й сама відмовилася:

— Ні, все даремно, мій Шовкопряде! Ти й справді боїшся гойдалки, вся мов полотно. Ще впадеш…

Реджеп-ефенді сів обідати з нами й помітив, що я сумна. Тепер він час від часу покрикував:

— Агей, пустунко, чому ж ти сьогодні не смієшся, га? Коли я кажу: «Не смійся!» — ти регочеш. А чого ж ти сьогодні така сумна та невесела?

Але він не давав мені спокою й по обіді, а загадав, щоб спеціально для мене принесли зі школи самовар, і навіть хотів сам приготувати мені чай.

Та ось одна вчителька здалеку покликала мене. Коли я підійшла, вона сказала:

— Ми послали служницю, щоб принесла тамбур [77] Тамбур — музичний інструмент на шість струн. . Тепер треба якось усамітнитися й попрохати Юсуфа-ефен-ді, щоб програв нам. Ти ж як-небудь утечи від цього старого балакуна.

Справді, таким випадком нехтувати не можна. Музика Шейха Юсуфа-ефенді все дужче й дужче брала мене в полон. А він сам довго оце хворів і не приходив до школи. Лише кілька днів тому ми дізналися, що композитор став на ноги. А сьогодні навіть забажав повеселитися на весняному святі.

Наші вчительки знайшли якийсь привід, щоб переманити Юсуфа-ефенді від чоловіків до нашого гурту. Нас було щось десятеро. Нищечком пішли ми вузенькою стежиною вздовж річки.

Шейх Юсуф-ефенді, здавалося, був нівроку. Жвавий, веселий і навіть не обминав жартом тих, хто непокоївся, чи композитор не стомився.

— О, якби цій стежці не було кінця-краю! — промовив він. — Я не втомився б. Сьогодні я почуваюся сильним!

Хтось із учительок пошепки сказав мені, що чоловіки пили горілку і Шейх Юсуф-ефенді теж випив кілька чарок. Може, це горілка й додала йому снаги.

За п’ятнадцять хвилин ми були вже біля старого млина. Це місце називали Виром. В цьому місці бескиди раптово сходилися, від чого в провалля ніколи не зазирало сонце. Весь час здавалося, ніби вода тече в променях ранкової зорі.

Тут ми могли бути впевнені, що нас ніхто не почує. Посадивши Юсуфа-ефенді під крислатим горіхом, ми подали йому тамбур.

Я сіла дещо осторонь від товариства, біля скелі, довкола якої нуртувала вся в шумовинні річка. Та колеги закричали:

— Е, ні! Ходи сюди! Тільки сюди!

І вони посадили мене навпроти композитора.

Забриніли струни. Ця музика довіку лунатиме в моїй голові.

Вчительки в мальовничих позах сиділи довкола музики. Навіть у найвитриманіших тремтіли губи й повнилися сльозами очі. Я притиснула губи до каштанової коси Васфіє й пошепки сказала:

— Уперше я чула його музику в школі. То було, безумовно, чудово, але зараз…

Сумний погляд Васфіє змінився багатозначною усмішкою:

— Так. Це тому, що ніколи в житті Юсуф-ефенді не був ще такий щасливий і в той же час нещасний, як сьогодні…

— Чому? — здивувалася я.

Васфіє пильно глянула мені в очі, потім схилилася головою на мої плечі й шепнула:

— Мовчи… Давай слухати…

Сьогодні Юсуф-ефенді співав тільки старовинних пісень. Я ще ніколи не чула їх. Щоразу, коли він доспівував, у мене стискалося серце: «Все… Невже більше не співатиме?» Та він співав одну за одною. Очі його заплющилися, він ледь зблід, обличчя зросилося кількома крапелинками поту. Я не могла одвести свого погляду від тих заплющених очей. І раптом побачила, як по його щоках покотилися сльози. Біль так і пройняв моє серце. Хіба не гріх так замучити хвору людину. Я не втрималася і, ледь закінчилася пісня, сказала:

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Чаликушу»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Чаликушу» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Решад Гюнтекин - Птичка певчая
Решад Гюнтекин
Решад Нури Гюнтекин - Клеймо. Листопад. Мельница
Решад Нури Гюнтекин
Решад Гюнтекин - Ночь огня
Решад Гюнтекин
Решад Нури Гюнтекин - Değirmen
Решад Нури Гюнтекин
Решад Гюнтекин - Мельница
Решад Гюнтекин
Решад Нури Гюнтекин - ÇALIKUŞU
Решад Нури Гюнтекин
Решад Гюнтекин - Зелёная ночь
Решад Гюнтекин
Решад Гюнтекин - Клеймо
Решад Гюнтекин
Решад Нури Гюнтекин - Листопад
Решад Нури Гюнтекин
Решад Нури Гюнтекин - Гнездото на окаяните
Решад Нури Гюнтекин
Решад Нури Гюнтекин - Стара хвороба
Решад Нури Гюнтекин
Отзывы о книге «Чаликушу»

Обсуждение, отзывы о книге «Чаликушу» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x