Решад Нури Гюнтекин - Чаликушу

Але мені таланить, бо як направду, то кілька слів Ре-шіт-бея мені неабияк допомогли. Природа, мабуть, ліпила цьому панові обличчя та й побачила, що перебрала, отож надумалася якось віддячити й наділила бея-ефенді добрим серцем. Як на мене, то краса душі набагато краща, ніж урода. Бо нащо та бездушна врода? Хіба на те, щоб сердешні дівчата марнували собі життя?

Ізмір, 22 вересня

Сьогодні я брала участь у конкурсі. Письмовий екзамен пройшов погано. Дали продієвідміняти в теперішньому та майбутньому часі десять дієслів, утворених від таких іменників, як «істіксар», «істісмар», «істірат» [89] Слова арабського походження і в турецькій мові майже не вживані. тощо. Але як я могла їх провідміняти французькою мовою, коли не знала їхнього значення турецькою? Натомість усно я відповідала добре. Решіт-бей-ефенді поговорив зі мною французькою й кількома словами дав мені зрозуміти, що я вийду переможницею.

Хай змилується аллах над моєю Мунісе!

Ізмір, 25 вересня

Сьогодні оголосили результати конкурсу. Мені було відмовлено. Один із секретарів відділу освіти сказав мені:

— Якби Решіт-бей-ефенді захотів, то ви пройшли б. Хіба б хтось наважився заперечити йому? Може, має якісь плани.

Наше становище було вкрай скрутне. За два дні вже треба платити за помешкання. Допоміг золотий медальйон — останнє, що лишилося в мене з материзни. Сьогодні я віддала його сусідці й попросила продати. Мені гірко було розлучатися з ним, всередині я носила фотокарточку: батько з матір’ю на весіллі. Тепер сама фотокартка..* Та я спробувала себе розрадити: «Татко з мамою теж вважають, що краще їм жити в серці своєї єдиної доньки, аніж в оточенні коштовного металу…»

Із мір, 27 вересня

Сьогодні я отримала від Решіт-бея листа. Він писав, що знайшов мені роботу й викликає для розмови у свою садибу в Карші-яка. Чому ж секретар відділу освіти сказав, що Решіт-бей поставився до мене неприхильно? Отже, це не так. Побачимо, завтра я все знатиму.

Ізмір, 28 вересня

Я щойно повернулася з Карші-яка від Решіт-бея. У нього не будинок, а справжній палац. Тепер мені зрозуміло, чому до нього ставляться з такою шанобою.

Зустрів мене Решіт-бей дуже тепло й сказав, що на екзаменах був задоволений з моїх знань. Але зважив усе й вирішив, що не зможе позбавити мене від чвар та інтриг у тому колективі. Робота, про яку він писав у листі, полягала в тому, щоб я викладала французьку мову його донькам.

— Дочко, — сказав він, — мені сподобався не тільки ваш хист, а й манери, зовнішність. Нащо вам марніти по школах? Навчайте французької мови моїх дочок. Разом житимете, разом їстимете й питимете. Дамо вам прекрасну кімнату. Згода?

Отже, посада гувернантки! Може, це спокійніша й вигідніша робота, аніж місце вчительки. Та, на жаль, я завжди дивилася на цю посаду упереджено. Мені здається, що це те саме, що й наймичка.

Та мені не хотілося ображати й Решіт-бея. Я подякувала за довір’я й гостинну зустріч, та розповіла про Мунісе й сказала, що не можу через це пристати на пропозицію. Решіт-бей же почав переконувати мене, що мої докази зовсім невагомі.

— Місце знайдеться й для неї. Мале дівча нам хати не перележить.

Я все-таки остаточної відповіді не дала, а попросила три дні, щоб подумати. Спробую востаннє влаштуватися на офіційну роботу. Поталанить — то добре, а ні — то робити нічого.

Нам дали кімнату на горішньому поверсі. Кімнатка невелика, мов клітка на пташок, але гарна й затишна, з вікнами на море.

Я до пізнього вечора милувалася морем та узбережжям. З мого вікна видно затоку. А навпроти такий прекрасний Ізмір, з горами, схожими на обсипане хмарами нагромадження, та палахкотливим від розкішної ілюмінації Кордоном [90] Кордон — проспект у Ізмірі, який пролягає вздовж моря. .

Та узбережжя в Каршияка подобається мені ще дужче. Життя тут аж буяє. До півночі гримкотять трамваї, в зеленому світлі газових ліхтарів гуляє юрма молоді, і немає тому плину кінця-краю. А трошки далі виграють у воді затоки різнобарвні вогні казино. Там грає гітара, то сумно, то весело.

Не знаю, чому мені так здається, але я’не бачу нічого, окрім білих і чорних постатей, що прогулюються по узбережжю, освітленому місяцем. Кожна пара для мене— закохане подружжя. Та й не тільки ці пари. Мені здається, що й там, у пітьмі, посеред скель, які ледь-ледь бовваніють край берега, теж прогулюються по двоє закохані.

З моря долинає шепотіння. Здається, що то розмова закоханих. І тепле дихання ночі, від якого стискаються мені груди, мабуть, злітає з гарячих вуст дівчат, котрі, пригорнувшись чолом до серця коханих, дивляться їм у любі зелені очі, що темнішають, як це море вночі.