Ялом Ірвін - Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді

Ернест трохи прийшов до тями, дізнавшись, що більшість психотерапевтів, які мали стосунки з пацієнтками, стверджували, що вони пропонували їм виключно любов. «Насправді це не любов, — зауважували численні спеціалісти, — а одна з форм сексуального насильства». Подібно до нього, більшість психотерапевтів, які мали стосунки з пацієнтками, вважали, що це жорстоко — позбавляти сексу пацієнтку, яка так цього хотіла й потребувала!

Інші автори припускали, що інтенсивне еротичне перенесення не триватиме довго, якщо психотерапевт цьому не сприятиме — звісно, несвідомо. Відомий психоаналітик радив проаналізувати своє сексуальне життя й переконатися, що «бюджет лібідо й нарцисизму є задовільним». На думку Ернеста, порада була слушною, тож він вирішив скористатися нею, відновивши стосунки зі своєю давньою знайомою Маршою. Їхні стосунки не були надто пристрасними, однак у сексуальному плані вони цілком задовольняли одне одного.

Ернеста турбувала ідея «несвідомого сприяння». Цілком імовірно, що він певним чином повідомляє Каролін про свої хтиві думки, і це її спантеличує, адже вона отримує абсолютно протилежні вербальні й невербальні сигнали.

Ще один психіатр, чию думку він поважав, зауважував, що провідні психотерапевти часто вдаються до сексуальних стосунків із пацієнтками, бо розчаровані власною неспроможністю їх вилікувати, бо їхня віра в себе як у всемогутніх цілителів похитнулася. Це аж ніяк не про нього, подумав Ернест, але він чудово знав, про кого йшлося — Сеймур Троттер! Що більше він думав про цього психотерапевта: про його самовпевненість, те, що його неабияк тішив власний образ «останньої надії на порятунок» і він щиро вірив, що може вилікувати будь-якого пацієнта, то більше розумів, що ж насправді сталося між Сеймуром та Белль.

Ернест звернувся по допомогу й до друзів, зокрема до Пола. Про те, щоб поговорити з Маршалом, він навіть і не думав. Його реакція була передбачувана: засудження, звинувачення в тому, що Ернест вийшов за межі традиційних методів лікування і нарешті вимога припинити будь-яке спілкування з пацієнткою та пройти повторний курс психоаналізу.

Крім того, їхнє спілкування припинилося. Минулого тижня Ернестові довелося припинити супервізію через низку цікавих подій. Півроку тому Ернест почав працювати з новим пацієнтом — Джессом, який зненацька відмовився від послуг психотерапевта, якого відвідував понад два роки. Коли ж Ернест поцікавився, що змусило його так вчинити, Джесс розповів про конкретний інцидент.

Одного дня невтомний бігун Джесс тренувався в парку «Золоті ворота» і помітив, що за віттям японського плакучого клена коїться щось дуже дивне. Наблизившись, він побачив дружину свого психоаналітика в пристрасних обіймах буддійського ченця, закутаного в традиційний одяг шафранового відтінку.

Він не знав, що робити. Жодних сумнівів — то була дружина його психотерапевта: Джесс відвідував курси ікебани, а вона була відомою майстринею школи Соґецу, найбільш інноваційного закладу з-поміж усіх традиційних шкіл. А ще вони двічі бачилися на конкурсах, присвячених мистецтву ікебани.

Що він мав робити? Попри те, що його психотерапевт спілкувався досить формально й відсторонено і Джесс не був до нього надто прихильним, він усе-таки був компетентним і порядним спеціалістом, який добряче йому допоміг. Саме з цієї причини Джесс не хотів завдати йому болю, розповівши правду про його дружину. З іншого боку, чи можна було продовжувати психотерапію, приховуючи таку таємницю? На думку Джесса, він міг зробити тільки одне — припинити лікування у зв’язку з певними проблемами в розкладі.

Водночас Джесс усвідомлював, що потребує психотерапевтичного лікування, тож за порадою сестри, клінічного психолога, звернувся по допомогу до Ернеста. Джесс народився в одній із багатих родин Сан-Франциско, яка мала й багату історію. Його батько був амбітним банкіром і планував передати бізнес синові, однак той ріс справжнім бунтарем: його вигнали з коледжу, він два роки бив байдики, а також був залежним від алкоголю й кокаїну. Після болісного розриву з дружиною, у шлюбі з якою Джесс прожив п’ять років, чоловік поволі почав збирати своє життя докупи. По-перше, погодився на шпиталізацію до клініки, де мав пройти відновлювальну програму, відмовившись від шкідливих звичок; відтак курси з ландшафтного дизайну, яким він справді захоплювався; і нарешті два роки психоаналізу з Маршалом та відновлення фізичної форми за допомогою регулярних пробіжок.