Ялом Ірвін - Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді

— Чистота? Чистота?! — Пол надто добре знав Ернеста, аби ораторські здібності останнього змусили його образитися чи відволіктися. — Чисті стосунки? Якби вони були «чистими», я б до тебе не прискіпувався! Ернесте, ти починаєш божеволіти через цю жінку! Заради Бога, просто визнай це!

— Асексуальні обійми наприкінці сеансу — ось і все. І я це контролюю. Так, зринають певні фантазії, я це визнаю. Але я тримаю їх у «країні фантазій».

— Б’юся об заклад, твої фантазії разом із її фантазіями вже злилися у вологому менуеті в оцій-от «країні фантазій». Ернесте, скажи правду і заспокой мене. Більше нічого? А коли ви сидите поряд на кушетці? Може, траплявся «невинний поцілунок»?

Раптом Ернест згадав, як гладив ніжне волоссі Каролін, коли вона сиділа, притулившись до нього. Але він знав, що Пол цього не зрозуміє і знову зведе все до вульгарності.

— Ні, це все. Жодних інших контактів, Поле, повір мені. Психотерапія, яку я проводжу з цією жінкою, ефективна. Я все контролюю.

— Якби я справді в це вірив, то й не розпитував би. У цій жінці є дещо… і я ніяк не можу зрозуміти… Вона щоразу приходить на сеанс і починає своє «полювання» — попри те, що ти чітко окреслив межі. Чи принаймні так гадаєш. Звісно, ти просто красунчик, жодного сумніву. Чи хтось здатен встояти перед твоєю апетитною дупкою? Але йдеться про інше: я переконаний, що ти несвідомо її спонукаєш… хочеш пораду, Ернесте? Раджу тобі припинити це. І то негайно! Порадь їй звернутися до жінки-психотерапевта. А ще припини свій експеримент із «самовикриття»! Або «відкривайся» пацієнтам-чоловікам, принаймні поки що!

Поклавши слухавку, Ернест почав ходити кабінетом. Він завжди був відвертим із Полом, але цього разу фактично збрехав йому, через що почувався самотнім. Щоб відволіктися від гнітючих думок, він почав переглядати пош­ту. Щоб поновити страхування від випадків зловживання службовим становищем, Ернест мав заповнити анкету, в якій було чимало запитань з приводу його стосунків із пацієнтами, сформульованих неабияк чітко. Чи торкався він пацієнтів? Якщо так, то в який спосіб? І жінок, і чоловіків? Як довго це тривало? Якої частини тіла пацієнта він торкався? Чи він коли-небудь торкався таких частин тіла, як груди, сідниці, чи інших інтимних місць? Ернестові страшенно кортіло пошматувати той аркуш, однак він не наважувався. Настали часи судових позовів, тож працювати без подібної страховки не ризикував жоден психотера­певт. Ернест знову взяв анкету і ствердно відповів на запитання «Чи торкалися ви пацієнтів?» А на запитання «У який спосіб?» відповів: «Виключно рукостискання». Решта запитань отримали заперечні відповіді.

Відтак він розкрив карту Каролін, аби підготуватися до сеансу. Однак подумки повсякчас повертався до розмови з Полом. «Порадити Каролін звернутися до жінки-психотерапевта? Вона на це не пристане. Припинити експеримент? Навіщо? Він триває; цей процес так просто не спиниш. Відмовитися від відвертості з пацієнтами? Ніколи! Правда привела мене сюди, вона ж мене звідси й виведе!»

У п’ятницю ввечері, перш ніж замкнути свій офіс, Маршал кинув оком на речі, які він так обожнював. Усе було на своєму місці: у полірованій шафці з рожевого дерева виблискували келихи для шері з вигнутими ніжками, скляні скульптури та «Золоте кільце часу». Утім, ніщо не могло покращити його похмурий настрій чи допомогти позбутися клубка, що стояв у горлі.

Зачинивши двері, він на мить зупинився й спробував проаналізувати тривогу, що його охопила. Звісно, він нервувався не тільки через майбутню зустріч із Шеллі в «Avocado Joe’s» за три години — хоч, бачить Бог, він таки добряче нею переймався. Ні, йшлося про зовсім інше — джерелом його тривоги була Адріана. На початку тижня вона знову не прийшла на сеанс і не зателефонувала, щоб попередити про це. Маршал геть розгубився. Щось тут не те: добре вихована жінка такого соціального статусу просто не може так поводитися. Він виплатив собі ще двісті доларів із тих грошей, що їх залишив Пітер, — і цього разу зробив це без жодних вагань. А тоді зателефонував Адріані й залишив прохання якомога швидше з ним зв’язатися.

Можливо, він припустився помилки, погодившись працювати з нею, хай навіть недовго. Імовірно, вона значно більше переймалася шлюбними питаннями, не озвучуючи свої тривоги Пітеру, їй було незручно обговорювати їх із Маршалом. Зрештою він був колишнім психотерапевтом Пітера, той йому платив, і тепер вони разом інвестували у спільний проект. Утім, що частіше Маршал про це думав, то дужче переконувався, що він таки припустився помилки. Він нагадав собі, що в цьому й полягала проблема порушення певних меж: коли йдеш слизьким схилом, кожний наступний крок стає дедалі небезпечнішим.