Ялом Ірвін - Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді

Пізніше того ж дня Маршал зустрівся з пасією Пітера Макондо — Адріаною. Він вирішив чітко окреслити межі їхньої співпраці, уникаючи розмов на тему інвестиції, що її запропонував Пітер. Маршал вдячно вислухав її вітання з приводу заснування циклу лекцій, названих на його честь, але коли Адріана сказала, що вчора дізналася від Пітера про те, що закон про обов’язкове використання велосипедних шоломів неповнолітніми вже подано на розгляд у Швеції та Швейцарії, Маршал кивнув і відразу змінив тему розмови. Він зосередився на аналізі її стосунків із батьком, доброзичливим чоловіком, який, утім, настільки всіх залякав, що ніхто не наважувався йому протистояти. Батько Адріани добре ставився до Пітера — власне, він був одним із його інвесторів, однак водночас він усіляко опирався їхньому шлюбові, внаслідок якого не тільки його донька, а й майбутні онуки назавжди покинуть країну.

Зауваження Маршала з приводу того, що батьківство має на меті підготувати дитину до самостійного життя, незалежності, повного відокремлення від батьків, були напрочуд ефективними. Адріана вперше в житті усвідомила, що не мусить почуватися винною, попри те що батько так цього прагне. Вона не винна у смерті матері. І те, що батько старішав і в його житті бракувало близьких людей, теж не її провина. Коли час майже добіг кінця, Адріана поцікавилася, чи не можна збільшити кількість домовлених сеансів.

— Я хотіла запитати ще про дещо, лікарю Стрейдер, — мовила вона, підводячись, — можливо, нам варто зустрітися тут усім разом — ви, я, мій батько?

Ще не народився пацієнт, який би змусив Маршала Стрейдера продовжити сеанс бодай на хвилину-дві. І він цим неабияк пишався. Водночас Маршал не міг оминути своєю увагою подарунок Пітера, а тому жестом вказав на свій зап’ясток і мовив:

— Мій новий годинник із точністю до мілісекунди повідомляє, що зараз рівно за десять третя. Міс Робертс, пропоную розпочати наступний сеанс із ваших запитань.

Готуючись до зустрічі з Шеллі, Маршал почувався напрочуд піднесено. «Чудовий день», — думав він. Кращого годі й бажати: нарешті він переказав гроші Пітеру, провів вдалий сеанс із Адріаною, успішно зіграв у баскетбол (останній кидок виявився на диво вдалим), здавалося, усі розступилися й ніхто не наважився стати йому на заваді.

Маршал нетерпляче чекав на зустріч із Шеллі — сьогодні було призначено четвертий сеанс. Два попередні сеанси на цьому тижні були просто розкішними. Чи знайдеться психотерапевт, якому б вдалося так плідно попрацювати? Він вдався до спритного й ефективного секторного аналізу стосунків Шеллі з батьком і з хірургічною точністю поступово заміщував хибні інтерпретації Сета Панде правильними.

Шеллі увійшов до кабінету і, як завжди, погладив оранжеву чашу скляної скульптури, а тоді сів на місце. Маршалові не довелося його вмовляти — він одразу почав говорити.

— Пригадуєте Віллі, мого друга, з яким я граю в покер і теніс? Я розповідав про нього минулого тижня. Цей чоловік вартий сорока-п’ятдесяти мільйонів. Тож він запросив мене на тиждень до Ла-Кости як партнера у щорічному парному турнірі Панчо Сеґури. Спочатку я гадав, що це гарна ідея… але щось мене таки непокоїть. І гадки не маю, що саме.

— Є якісь думки з цього приводу?

— Віллі мені подобається. Він намагається бути гарним другом. І я знаю: ті кілька тисяч, які він витратить на мене в Ла-Коста, для нього копійки. Він дуже заможний і, мабуть, не зможе витратити навіть усі відсотки зі свого капіталу. До того ж я не можу сказати, що він нічого не одержить натомість. Віллі хоче отримати розряд із парного тенісу в категорії «середній вік», і, мушу сказати, кращого партнера, ніж я, йому не знайти. Однак не знаю… І гадки не маю, чому я так почуваюся.

— Спробуйте ось що, містере Меррімен. Я хочу, щоб сьогодні ви зробили дещо особливе. Зосередьтеся на ваших негативних емоціях і водночас на Віллі — і нехай ваші думки з цього приводу зринають максимально вільно. Озвучуйте все, що спадає на думку. Не намагайтеся попередньо аналізувати чи добирати думки, які, на ваш погляд, матимуть сенс. Не треба дбати про зміст. Хай це буде потік свідомості.

— «Жиголо» — ось перше слово, що спадає на думку. Я жиголо, якого тримають біля себе, хлопчик за викликом, який розважає Віллі. Попри це, Віллі мені подобається, і якби він не був збіса багатим, ми могли б стати близькими друзями… а може, й ні… не впевнений. Може, якби він був бідним, то взагалі мене не цікавив би.