Ялом Ірвін - Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді

Зненацька хмари розступилися, і Маршал усе зрозумів. Авжеж, Ернест і всі, хто критикував психоаналіз, мали рацію щодо неефективності інтерпретацій, власних інтерпретацій! Вони були неефективні, бо мали неправильний зміст. Звісно, міркував Маршал, коли йшлося про його інтерпретації, він досягав успіху не тільки завдяки змісту, а й способу донесення, своїй здатності правильно її сформулювати, дібрати правильні метафори для кожного пацієнта. Він умів геніально «достукатися» до пацієнтів із різних верств — від досвідчених академіків та нобелівського лауреата з фізики до людей із нижчим статусом, азартних гравців, ледачих тенісистів, містера Меррімена, який просто-таки заглядав йому до рота. Він ще ніколи так чітко не усвідомлював, на який потужний інструмент інтерпретації перетворився.

Маршал подумав про ціну своїх послуг. Звісно, нелогічно оцінювати свою роботу нарівні з іншими психотерапевтами, адже він був спеціалістом вищого ґатунку. І справді, думав Маршал, чи існує той , хто міг би з ним зрівнятися? Звісно, якби за цим сеансом спостерігав небесний трибунал безсмертних психоаналітиків: Фройд, Ференці, Фенхель, Фейрбейрн, Салліван, Віннікотт — вони були б у захваті: «Дивовижно, чарівно, неймовірно. Цей хлопчина Стрейдер просто ас! Не треба ставати йому на заваді. Поза сумнівом, він найвидатніший психотерапевт у світі!»

Він давно не почувався настільки добре — мабуть, зі славетних часів навчання в коледжі, коли був захисником у баскетбольній команді. Можливо, міркував Маршал, увесь цей час він потерпав від субклінічної депресії? Може, Сет Панде не досить добре проаналізував глибину цього стану та його похмурі й водночас грандіозні фантазії? Бог свідок — Сет погано на цьому знався. Але сьогодні Маршал, мабуть, уперше усвідомив той факт, що від грандіозності не варто відмовлятися , адже завдяки їй еґо природно відкидає будь-які обмеження, похмурість і відчай щоденного життя. Потрібно тільки знайти спосіб, який надасть їй адаптивної, довершеної, зрілої форми. Скажімо, отримати готівку за чеком на шістсот тисяч доларів чи обійняти посаду голови Міжнародної асоціації психоаналітиків. Усе це чекає на нього в майбутньому. Ще трохи!

Та зненацька в його думки увірвався небажаний скрипучий голос:

— Знаєте, доку, — мовив Шеллі, — те, що ви так швидко дісталися до самої суті проблеми й допомогли мені, змушує мене ще більше лютувати з приводу цього клятого Сета Панде, який завдав мені шкоди! Минулого вечора я робив деякі підрахунки, намагаючись зрозуміти, скільки я витратив на це лікування… на… як ви це назвали? Його «непри­йнятні методи»? Це має залишитися між нами (не хочу, аби хтось іще про це дізнався), але припускаю, що я програв у покер близько сорока тисяч доларів. Я вже розповідав, як напруження у стосунках із чоловіками (його й спричинив Сет Панде зі своїми божевільними інтерпретаціями) позбавило мене можливості вигравати в покер. До речі, ви не маєте вірити мені на слово — я можу легко підтвердити цю суму, надавши виписки з банку та анульовані чеки на моєму покерному рахунку будь-якому слідчому чи суду. А ще є питання роботи й моя неспроможність успішно пройти співбесіду внаслідок неправильного психотерапевтичного лікування, а це мінімум півроку без зарплати і премій, ще сорок тисяч доларів збитків. Отже, про яку суму йдеться? Про чималу — вісімдесят тисяч доларів.

— Авжеж, коли йдеться про Сета Панде я розумію ваші гіркі почуття.

— Ідеться зовсім не про почуття, доку. І не про гіркоту. Якщо вдатися до юридичної термінології, це швидше схоже на вимагання компенсації. Гадаю, і моя дружина, і її подруги-­юристки погодяться, що це чудовий привід для подання позову. Щоправда, не знаю, до кого позиватися… звісно, це має бути лікар Панде, але зараз адвокати полюбляють труснути «глибокі кишені». Тож цілком імовірно, що відповідачем буде Інститут психоаналізу.

Шеллі чудово блефував, коли мав на руках гарні карти. А вони таки були чудові.

Схема «відкликання пацієнтів» належала Маршалові. Він ухопився за цю ідею обома руками, сподіваючись, що вона доправить його простісінько до крісла очільника інституту. І ось тобі — вже перший «відкликаний» пацієнт погрожує, що позиватиметься до інституту, і, поза сумнівом, подібний судовий процес буде принизливим — про це дізнаються всі. Маршал намагався опанувати себе.

— Авжеж, містере Меррімен, я розумію ваше розчарування. Та як гадаєте: чи зрозуміють його суддя й присяжні?