Ялом Ірвін - Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді

— Я гарний учитель. Ось, візьми хустинку. Бачу, сього­дні тобі було нелегко. Ернест і мене, бува, доводить до сліз. Просто неймовірно, як він знаходить ці «ахіллесові п’яти»! Я можу якось допомогти? Може, прогуляємося?

Керол простягнула йому носовичка, але знову почала схлипувати.

— Залиш його собі. Знаєш, у мене теж трапляються подібні сеанси і після них я завжди маю побути на самоті, щоб усе «перетравити». Тому я краще піду. Можна тобі зателефонувати? Ось моя візитка.

— А ось моя. — Керол дістала аркушик із сумочки. — Але я хочу, щоб ти взяв до уваги мої коментарі щодо бігу.

Джесс кинув оком на візитку.

— Усе занотовано, пані адвокат.

Із цими словами він торкнувся козирка своєї кепки й побіг уздовж Сакраменто-стрит. Керол дивилася на нього: біляве волосся тріпотіло на вітрі, а білий светр, зав’язаний навколо шиї, здіймався й опускався разом із мужніми плечами.

Тим часом нагорі Ернест робив нотатки в медичній карті Каролін:

Помітний прогрес. Сеанс продуктивний. Пацієнтка відкрито говорить про секс і фантазії з мастурбацією. Еротичне перенесення посилюється. Треба знайти спосіб, який допо-може з цим працювати. Попрацювали над її стосунками з матір’ю, моделлю сімейних стосунків. Гостро реагує на критичні зауваження про матір. Я завершив сеанс зауваженням про тип сімейних стосунків, який вона передасть своїй доньці. Пацієнтка вибігла з кабінету в сльозах. Чи варто очіку-

вати на «терміновий» телефонний дзвінок? Може, не варто було закінчувати сеанс таким потужним зауваженням?»

«Крім тог о , — міркува в Ернест, закриваючи теку, — не можна, щоб вона вибігала з мого кабінету в такому стані. Я лишився без обіймів!»

Тиждень тому, пообідавши з Пітером Макондо, Маршал від­разу продав свої акції вартістю дев’яносто тисяч доларів, плануючи переказати гроші Пітеру, щойно з’ясуються всі деталі. Але дружина наполягла на тому, щоб він попередньо порадився зі своїм двоюрідним братом Мелвіном — той працював адвокатом з податкових питань у відділі юстиції.

Зазвичай Ширлі не переймалася фінансовими справами сім’ї Стрейдерів. Захопившись медитацією та мистецтвом ікебани, вона не тільки збайдужіла до матеріальних благ, але й презирливо ставилася до того, що чоловік був просто-таки одержимий ними. Щоразу, коли Маршал насолоджувався красою картини чи скляної скульптури та заламував руки над цінником на п’ятдесят тисяч доларів, вона говорила: «Краса? Чому ти бачиш її в цьому?» А тоді звертала його увагу на якусь зі своїх композицій — граційний менует вигнутих дубових гілок та шести бутонів камелій «Cвітанок» або ж елегантні лінії бонсаю з гордовитої карликової сосни.

Попри свою байдужість до грошей, Ширлі цікавила одна річ, яку вони могли забезпечити: найкраща освіта для їхніх дітей. Маршал настільки яскраво й грандіозно змальовував картину майбутніх прибутків від інвестицій у Пітерове виробництво велосипедних шоломів, що вона не могла залишатися осторонь. І, перш ніж дати свою згоду (вони спільно володіли акціями), наполягла на тому, аби він проконсультувався з Мелвіном.

Протягом багатьох років вони дотримувалися умов неформальної і взаємовигідної бартерної угоди: Маршал давав Мелвіну медичні й психологічні поради, а той віддячував йому консультаціями з приводу інвестицій та податків. Маршал зателефонував кузенові й розповів про пропозицію Пітера Макондо.

— Щось мені це не подобається, — зауважив Мелвін. — Будь-яка інвестиція, що обіцяє настільки великі прибутки, видається підозрілою. П’ятсот, сімсот відсотків прибутку — Маршале, ти в це віриш? Сімсот відсотків! Зніми рожеві окуляри! А вексель, який я отримав від тебе факсом? Знаєш, чого він вартий? Ніц не вартий, Маршале! Ніц!

— Ну чому ж «ніц», Мелвіне? Вексель підписав відомий бізнесмен! Та його всюди знають.

— Якщо він такий класний бізнесмен, — заскреготів у слухавку Мелвін, — чого ж він дає тобі шмат паперу без підтвердження зобов’язань, це ж фактично порожня обіцянка? Я не бачу жодних гарантій. А якщо він вирішить тобі не платити? Він завжди зможе захистити свої гроші та знайти виправдання, аби не ділитися ними з тобою. Тобі доведеться позиватися, а це коштуватиме тисячі доларів, і в результаті отримаєш іще один шмат паперу — судове рішення. Тобі все одно доведеться шукати його активи, аби забрати те, що належить тобі. Знову доведеться відкривати гаманець. Маршале, ця цидулка аж ніяк не зменшує ризику. Я знаю, про що кажу. Постійно з цим стикаюся.