Ялом Ірвін - Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді

Маршал відмахнувся від коментарів Мелвіна, мов від набридливої мухи. По-перше, Мелвін отримує гроші саме за таку-от прискіпливість. По-друге, він ніколи не мислив масштабно. Мелвін був дуже схожий на свого батька, дядька Макса. З-поміж усіх родичів Маршала, які прибули сюди з Росії, він єдиний не досягнув успіху в новій країні. Батько Маршала пропонував братові стати його партнером у бакалійній крамниці, однак тому страшенно не сподобалася ідея прокидатися о четвертій ранку, їхати на ринок, працювати шістнадцять годин поспіль, а наприкінці робочого дня викидати гнилі яблука та запліснявілі грейпфрути. Макс не хотів ризикувати, тож обрав безпечну роботу держслужбовця, і його незграбний горилоподібний син Мелвін, чиї руки звисали мало не до підлоги, обрав аналогічний шлях.

Однак Ширлі, якій вдалося підслухати їхню розмову, поставилася до цих засторог з усією серйозністю. Її охопило хвилювання — дев’яноста тисяч доларів вистачило б на оплату коледжу для когось із дітей! Маршал щосили намагався приховати своє роздратування з приводу її втручання. Їхній шлюб тривав дев’ятнадцять років, і Ширлі жодного разу не цікавилася долею його інвестицій. А тепер , коли в нього з’явилася можливість укласти вигідну угоду, вона вирішила встромити свого носа в його справи! Маршал спробував себе заспокоїти — він зрозумів, що її тривогу спричинило те, що вона геть нічого не розуміла у фінансових питаннях. Коли Ширлі познайомиться з Пітером, ситуація зміниться на краще. Він потребував її згоди. А щоб її отримати, треба було заспокоїти Мелвіна.

— Гаразд, Мелвіне, то що мені робити? Я прислухаюся до всіх твоїх рекомендацій.

— Усе дуже просто. Нам потрібно, щоб якийсь банк гарантував виплату грошей за цим векселем — ідеться про безумовне й нескасовне зобов’язання відшкодувати кошти на твою першу вимогу. Якщо цей чоловік має такі великі статки, як ти описуєш, це не буде проблемою. Якщо хочеш, я можу сам скласти «броньований» вексель, із якого не зможе вибратися навіть Гудіні.

— Чудова ідея, Мелвіне. Зроби це, — втрутилася Шир­лі, приєднавшись до їхньої розмови паралельним телефоном.

— Агов, стривай-но, Ширлі. — Маршала дедалі більше дратували ці дріб’язкові закиди. — Пітер пообіцяв надіслати завірений вексель до середи. Чи не краще трохи зачекати й подивитися, що він надішле? Мелвіне, ти отримаєш його факсом.

— Гаразд. Увесь тиждень я працюватиму в офісі. Але не переказуй гроші, поки не отримаєш від мене відповідь. Ага, і ще одне: ти казав, що «Rolex» надійшов у коробці ювелірної крамниці «Shreve’s»? Зроби мені послугу, Маршале. Маєш вільних двадцять хвилин? Візьми цей годинник і піди до крамниці — нехай вони підтвердять, що це їхній товар! Зараз підробок хоч греблю гати — такі годинники продаються на кожному розі в центрі Мангеттена!

— Він піде, Мелвіне, — мовила Ширлі, — а я піду з ним.

Відвідини «Shreve’s» трохи заспокоїли Ширлі. То справді був «Rolex», який коштував три з половиною тисячі доларів! Його не тільки придбали саме в цій крамниці — на додачу продавець добре запам’ятав Пітера.

— Дуже елегантний джентльмен. Такого гарного пальта я ще ні в кого не бачив: двобортне, з сірого кашеміру, майже до підлоги. Він хотів було купити такий самий годинник для свого батька, але передумав — сказав, що невдовзі полетить до Цюриха і придбає його там.

Маршал так зрадів, що навіть запропонував Ширлі вибрати собі подарунок. Вона обрала вишукану керамічну зелену вазу для ікебани з двома горлечками.

У середу, як і було обіцяно, надійшов вексель від Пітера. Маршал був задоволений — він відповідав усім вимогам Мел­віна. Гарантом векселя виступив банк «Credit Suisse», який зобов’язувався виплатити дев’яносто тисяч доларів плюс відсотки в будь-якому відділенні банку, а їх були сотні в усьому світі. Навіть Мелвін не зміг до нього прискіпатися, а тому неохоче визнав, що це таки «залізобетонний» вексель. Утім, він все одно зауважив, що не довіряє інвестиціям, які обіцяють такі високі прибутки.

— Тобто ти не хотів би взяти в цьому участь? — поцікавився Маршал.

— Ти пропонуєш мені частку? — запитав Мелвін.

— Я поміркую, а тоді поговоримо.

«Шанс на мільйон, — думав Маршал, поклавши слухавку. — Мелвіну доведеться довго чекати на свою частку» .

Наступного дня на рахунок Маршала надійшли гроші за продані акції, і він переказав дев’яносто тисяч доларів Пітерові в Цюрих. Удень він пограв у баскетбол, а тоді пообідав із Вінсом, одним із гравців його команди, психологом із сусіднього офісу. Попри те, що вони товаришували, Маршал не розповів йому про свою інвестицію. Він нікому про це не розповідав, окрім Мелвіна. Маршал запевняв себе, що ця угода була «чистою». Пітер не був його пацієнтом, то був колишній пацієнт, який до того ж пройшов короткий курс психотерапії. Про перенесення аж ніяк не йшлося. І хоча Маршал усвідомлював, що тут немає конфлікту професійних інтересів, він вирішив попередити Мелвіна, що все суворо конфіденційно.