Ялом Ірвін - Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді

Після смерті батька Шеллі так чи інак згадував його щодня. Вдягнувшись уранці, він стояв перед дзеркалом і помічав, як випинаються його литкові м’язи, а стегна вужчають. У свої тридцять дев’ять років він дедалі більше скидався на свого старого.

Час добіг кінця, і Маршал та Шеллі вирішили, що їм не варто відкладати наступну зустріч, зважаючи на те, наскільки плідним виявився перший сеанс. У розкладі Маршала було кілька вільних годин (він ще нікого не записав на час Пітера Макондо), тож вони домовилися зустрічатися тричі на тиждень.

— Отож цей психотерапевт працював із двома пацієнтами, які виявилися близькими друзями… Ти слухаєш? — запитав Пол в Ернеста, який зосереджено вибирав кісточки з тушкованої тріски в кисло-солодкому соусі за допомогою паличок.

Ернест мав презентувати свою книгу в Сакраменто, і Пол приїхав до міста, аби з ним зустрітися. Вони сиділи за столиком у куточку «China Bistro», великого ресторану, у центрі якого на острівці зі скла та хромованої сталі лежали тушки курей та качок, апетитно засмажені й карамелізовані. Ернест вдягнув свою звичну «уніформу» для книжкових презентацій: синій двобортний піджак та кашеміровий гольф білого кольору.

— Звісно, я слухаю. Гадаєш, я не здатен одночасно їсти і слухати? Двоє близьких друзів ходять до одного психотерапевта і…

— І якось після тенісної партії вони починають ділитися своїми враженнями про нього, — вів далі Пол. — Цей безтурботний всезнайко добряче допік їм обом, тож вони вирішили трохи розважитися і домовилися розказати йому той самий сон. Тож наступного дня один із них розповідає свій сон о восьмій ранку, а об одинадцятій аналогічне сновидіння описує його друг. А непохитний психоаналітик вигукує: «Це просто неймовірно! Сьогодні мені вже втретє розповідають цей сон!»

— Гарна історія! — Ернест зареготав і мало не вдавився їжею. — Але до чого ти хилиш?

— Гм, з одного боку йдеться про те, що не тільки психотерапевти приховують щось від пацієнтів. Більшість пацієнтів брешуть на кушетці, і їх нерідко вдається на цьому впіймати. Я розповідав тобі про пацієнта, з яким нещодавно працював і який кілька років тому одночасно ходив до двох психотерапевтів, а вони навіть не знали одне про одного?

— Яким був його мотив?

— О, то було щось на кшталт мстивого тріумфу. Він порівнював їхні коментарі й мовчки сміявся з того, як вони обоє з абсолютною впевненістю видавали діаметрально протилежні, але однаково недоладні інтерпретації.

— Авжеж, тріумф! — мовив Ернест. — Пригадуєш, як це назвав би старий професор Вайтгорн?

— Піррова перемога!

— Слово «Піррова» було його улюбленим, — зауважив Ернест. — Ми чули його щоразу, як він розповідав про пацієнтів, які опираються психотерапії! Але знаєш, — вів далі Ернест, — щодо твого пацієнта, який відвідував двох психотерапевтів… Пригадай — ми в Гопкінсі приводили того самого пацієнта до двох різних супервізорів, а тоді реготали, що їхні думки не збігалися. Ідентична ситуація. Ця історія про двох психотерапевтів мене просто-таки заінтригувала. — Ернест відклав свої палички. — Цікаво, чи могло б таке трапитися зі мною? Гадаю, що ні. Я певен, що завжди відчую, бреше пацієнт чи ні. Звісно, подеколи з’являються сумніви, проте згодом я все одно розумію, що ми обоє за чесність.

— «Обоє за чесність» — гарно звучить, Ернесте, але що криється в цих словах? Мені важко навіть сказати, як часто трапляються ситуації, коли я працюю з пацієнтом один чи два роки, а тоді стається щось таке (чи я про це дізнаюся), що змушує мене переглянути всі свої враження. Або ж ми роками зустрічаємося на індивідуальних сеансах, а тоді я пропоную пацієнтові групову психотерапію — і він мене просто вражає. Невже це той самий чоловік? Але ж він не відкривався мені з цього боку! Я вже три роки працюю з однією пацієнткою, — вів далі Пол. — Розумна жінка, близько три­дцяти років, в якої раптом почали зринати болісні спогади про інцест із власним батьком, і зауваж, я ніяк її до цього не спонукав. Ми працювали над цим близько року, і я відчував, що ми «обоє за чесність», адже саме так ти висловився? Усі ці жахливі місяці я тримав її за руку, коли вона про це згадувала, я підтримував цю жінку, коли в її родині почалися конфлікти після того, як вона спробувала з’ясувати це з батьком. Але тепер у неї зненацька з’явилися сумніви щодо цих дитячих спогадів — імовірно, це пов’язано з ажіотажем у ЗМІ. Зізнаюся, в мене просто голова пішла обертом. Я не знав, де правда, а де вигадка. На додачу вона ще й почала закидати мені мою легковірність. Минулого тижня їй наснився сон: вона перебувала в рідній домівці, і раптом до будинку під’їхала вантажівка «Goodwill», [23] Благодійна організація, яка збирає пожертви на різні потреби. яка почала руйнувати фундамент. Чому ти смієшся?