Галина Бабич - Професор Шумейко

Здесь есть возможность читать онлайн «Галина Бабич - Професор Шумейко» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 2011, ISBN: 2011, Издательство: Дуліби, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Професор Шумейко: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Професор Шумейко»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Книга «Професор Шумейко» — розповідь про жорстоку і тяжку боротьбу між добром і злом у людській душі, у світі загалом.
Окремі характери й епізоди, що змальовує студентське життя юного Клима, мають реальну основу. Це — Київський технікум підготовки культосвітніх працівників у 50-х роках ХХ ст.. У такий спосіб у повісті художньо і гармонійно поєднано правду і домисел.
ISBN 978-966-8910-36-4 (серія)
ISBN 978-966-8910-56-2
© ПП Дуліби, 2011
© Галина Бабич, текст, 2011
© Олена Гнатюк, художнє оформлення, 2011

Професор Шумейко — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Професор Шумейко», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

У народі кажуть: шия притреться до ярма. Так і людина приживається, зми-рюється з обставинами, несучи свій тягар і не помічаючи його ваги.

Тітка розносила листи, телеграми, пенсії і продовжувала любити Матвія Коваля, як могла. Дядько Матвій — з тих, хто жив по висхідній: директор МТС, голова колгоспу. А потім раз — і ти всього-на-всього бригадир овочево-заготівельної бригади, потім — простий радянський сторож. Важко стало чоловіку, часом зривався, кляв усе, чим дорожив.

Потім дались взнаки поранення, і тітка Мокрена рано овдовіла.

А тоді, у 195... у неї ще був Матвій. Хоча не бачилися цілих п'ять місяців відтоді, як не прибув катер «Альбатрос» на пристань. П'ять місяців. Для тих, хто любить — вічність. Матвій Коваль навчався у Києві в сільськогосподарській школі. Тому тітка Мокрена так охоче погодилася іти зі мною разом до Києва.

Перевідав я матір, треба поспішати на навчання, до того ж погода різко погіршала. Так мете, така віхола здійнялася!

— Куди ви, перечекайте! За три кроки людини не видно! — мати в плач.

— Ні, мамо! Я ще коли до села діставався і переходив річку, помітив, що льодовий покрив Дніпра почав потроху руйнуватися. Де-не-де виднілися темні ями, ополонки. Треба поспішати.

— Підемо! — твердо сказала тітка Мо-крена на сестрине «перечекайте».

Постійне недоїдання давалося взнаки. В дорозі Клим швидко стомився, не міг і язиком поворушити. Тіло горіло вогнем, розливалася у тілі млість, тягнуло на сон.

— Нам, головне, до Вишгорода, а там по льодку через Дніпро — і ми в Києві. Не спи на ходу, Климе. Ноги чуєш?

— Гудуть добряче і промокли.

Клим ледве плентався за тіткою Мокреною.

— Давай розмовляти! Легше і швидше буде. Знаєш, небоже, чого в негоду я до Києва добиваюсь? — ледь чув Клим, бо хльостало дощем із снігом по обличчю. — За Матвієм скучила. Знаю, що до Клави ходив, але я забула. Чи пам'ятаєш, як до мене після війни капітан приїздив? За мною приїхав. Ми з ним у поїзді познайомилися, коли я верталася з Німеччини. Блондин, красень з голубими очима, на Матвія майже нічим не схожий. Казав: «Поживеш із моєю матір'ю, допоки я демобілізуюсь. Потім поберемося».

— Скільки то розуму потрібно мати, Климе, щоб на таке погодитись? Ти що заснув? Що я сказала?

Сон Климові, як рукою зняло, і він сердито відрізав тітці:

— Коли любиш — розуму вистачить, щоб на таке погодитися. І взагалі, випхали тоді капітана з хати, відпочити, поїсти не запропонували.

— Ні. Не так. Він сам відмовився, — заперечила тітка.

Проводжав Клим несподіваного гостя із своїм товаришем аж до Кокори. Коли в небі, майже під зорями, прогуркотів літак, капітан підняв голову і посміхнувся. Клим дуже співчував йому.

— Не судилося вам, тітко Мокрено, жити в авіамістечку.

— А я гадала, що мій небіж маленький хлопчик. Не зроби, Климе, молодим того, про що шкодуватимеш потім усе своє життя, — майже плачучи промовила тітка.

— Ми вже й Старосілля поминули. Ось і Вишгород!

Зойкав і озивався Дніпро. Це тільки молодість і туга за близькою людиною можуть погнати двох істот (тітку і її небожа) у ту невідомість, яким був перехід по кризі на правий берег Дніпра.

Дві згорблені, невизначеної статі постаті, міцні палі в руках, щоб лід перевіряти і поминати ополонки.

Мовчали, а думка одна: швидше б на другий берег. Чомусь Климові пригадався сон: босий тікає від когось, від чогось... Може, від смерті — лізло дурне в голову. Так просто — потонути в Дніпрі.

Коли хлопець зупинився, спершись на палю, побачив, як протилежний берег уже близько підступив. Можна було розгледіти й вишгородські хати.

— Климе! Золото ти моє! Ми перейшли. Ось Вишгород, водогін і море вогнів нашої столиці. Виллємо воду із черевиків, обтрусимося, залишимо палі, мо' кому знадобляться. Тоді рушимо далі.

— А може, автобуса зачекаємо? — несміливо озвався Клим.

— Який там автобус! На цурку змерзнеш, доки дочекаєшся.

Попленталися аж до Пущі Водиці пішки. Тітка, хоч і виросла в селі, ніколи не почувала розгубленості перед великим містом, яким був навіть у п'ятдесяті роки Київ. Може, німецька наука, а може, тому, що так почувають себе ті, хто йде на поклик мрії. Тітка Мокрена до Матвія Коваля, а Клим — в культосвітній технікум.

Епілог

Було пізно. Геть змоклий, знеможе-ний, Клим упав на ліжко. Микола з Кузьмою кинулися до торби.

Тільки зімкнув очі, як до кімнати увірвалася мадам Тюлілю. Заплакана, розпатлана.

— У мене ревізія. Нестача. На мене вже давно полювали. Де Дмитро Родіонович?

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Професор Шумейко»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Професор Шумейко» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Професор Шумейко»

Обсуждение, отзывы о книге «Професор Шумейко» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x