Галина Бабич - Професор Шумейко

У такі хвилини дружина ненавиділа його. Але намагалася стримуватися.

— Ти п'яний, Климе!

— Трохи є. Готуємося до захисту докторської.

— У такий спосіб?

— Світ змінив своє обличчя, рідненька.

— Не називай мене «рідненька»!

— Не хочеш, не буду. Я пив сьогодні у найдорожчому ресторані. «Ведмідь» називається. Чула? А знаєш із ким? Тобі й не обов'язково знати. Усі пили за мій кошт. Сказано: готуюсь до захисту докторської.

Дружину вперше охопив відчай. А потім жаль, біль і. ненависть.

— Який же ти нестерпний, Климе!

— Я що, висловлююсь матірно?

— Тільки цього й бракувало.

Замкнувшись у кабінеті, Клим Іванович після випитого спиртного і похмурого настрою спав уночі неспокійно. Прокинувся рано.

— Рідненька! У мене така насичена денна програма: відкриття виставки, лекція в Академії культури, о двадцятій — літак до Сімферополя. Перевірка оздоровчих центрів. Зроби тільки кавочки. Анастасія хай загляне в мій офіс, щоб без мене там не махорили.

— Гаразд. Ось тут лист від тітки Мо-крени. Сарай згорів, а в ньому теличка. Нещасний випадок у тітки Мокрени. Підсоби.

— Не підсоби, а допоможи. Як ти у школі працюєш? Далі. У тітки Мокрени не нещасний випадок, а п'яничка в хаті. Якщо всім в Україні, хто п'є, буду, як ти кажеш, підсобляти, що тоді?

— Ми ж заможні...

— Не ми, а я заможний.

— Ти, Климе, буваєш різним, але жадібним ніколи не був!

— Будеш у наш час. Ось піде мій маленький бізнес, вишлю тітці Мокрені не тільки на теличку. Тітку я любив і люблю. І взагалі, поміркуй, з чого почав я день, а з чого ти. Бувай! — не допивши кави, сказав Клим Іванович.

Маленький бізнес у пана Шумейка не тільки пішов, побіг, бігцем побіг. У 90-х роках, коли все враз було зметено, розтрощено, понищено, спішно продавалися піонерські табори, санаторії, будинки культури і все, що рухалося й не рухалося. Гадаєте, що Клим Іванович міг це прогавити? «Декамерон» тире Український салон краси, господарем якого був пан Шумейко, бігцем біг і зазивав українців не тільки на зачіски і педикюр, а й на арома-ванни, пілінги. Українці, хоч і не всі з вищою освітою, проте вміли читати, скрушно хитали головами, заглядали у гаманець, а вдома розпитували дітей.

— Доню! Що таке пілінг?

— Мамо! Не морочте голову. Тут на молоко дітям немає! Охляли, не бачите чи вам повилазило, вибачте, вирвалося!

Бідність, неблагополучне дитинство роблять одних людей щедрими, інших — жадібними. Виправдаємо Клима Івановича? Те, чого не змогла зробити бідність, зробило багатство — професор Шумейко визнавав за іншими тільки одну перевагу — достаток. І ніхто не має права мене судити. Роками плекав мрію — наїстися: пити не із щербатих чашок, їсти не вимочений в оцті оселедець і ліверку. У мене вистачило розуму і мужності мати те, що маю сьогодні. Зухвалий? Буваю. Шумейко (хоч і професор) ще не знав, що зухвалі мрії часто породжують сумнівні, а то й підлі вчинки. Це він зрозуміє в епілозі.

Не дивуйтеся, друзі, вороги і любі приятелі, і не нагадуйте сьогодні йому про «арабського коня». Вам же колись від нього теж перепадало. Перепадало і членам ВАКу. У всіх є відпустки. А на відпустку потрібна путівка. У Плюти чи в Чорно-морку якось непристойно, коли Клим Іванович пропонує вам «Ореанду» в Ялті. Ви і не уявляєте, як Шумейко тоді крутився, бо це вже були вікопомні часи перебудови, власне, становлення самостійної України. Усе пішло по-новому, по-чесному. Тут одного зосередження і мистецької натури замало, треба крутитися. Клим Іванович по 12 годин на добу крутився.

— Треба тікати (довго думав) з цього кубла. Що я ляпаю? З міністерства. Іде повна руйнація мистецтва, а в літературі що робиться? Поети пишуть якимось жаргоном. Клим Іванович їх не читає, а шеф — так (він філолог) і називає усіх деструктивістами. Не моє. Треба тікати, — майже вголос подумав він. Професор-політолог столичного вузу! О, як гарно! Коли захочу, то, навіть не напружуючись, утну щось розумне.

— Климе Івановичу! Ви «кіношників» будете сьогодні приймати? — це секретарка Оляна. Перебила. Як гарно думалося.

— Я уже всього потроху приготувала: трохи кави, трохи шоколаду, трохи коньяку, трохи мазуту, як каже ваша дружина, тобто чорного кав'яру. Одне слово, всього потроху.

— Які метиковані пішли секретарки, підказувати нічого не треба.

Клим Іванович, готуючись до наради з «кіношниками», розмірковував далі.

— Спочатку розкритикую їх в тарта-рари, а тоді накажу: їжте і пийте усе.

Сьогодні вже всім відомо: важливий не захист (нарада, форум), а фуршет.