Філіп Сендс - Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова

Рахиль, Лаутерпахт і Елі, провулок Волм, 1933 р.

У 1935 році батьки Лаутерпахта, Арон і Дебора, відвідали Лондон. Вони розповіли, що життя у Львові стало складнішим, ніж будь-коли, розвалювалася економіка і посилювалася дискримінація. Родина переїхала з Театральної на вулицю Третього травня, коли у травні разом зі смертю маршала Пілсудського закінчився період відносної стабільності. На відміну від Львова, життя у провулку Волм було комфортним. Лаутерпахт був на підйомі, у LSE його підвищили до лектора правових дисциплін, його репутація серед науковців зростала. У 1933 році він видав свою другу книгу — «Функції права у міжнародній спільноті» {151} 151 [72] У 1933 році він видав: Martti Koskenniemi, introduction to The Function of Law in the International Community by Hersch Lauterpacht (repr., Oxford, 2011), xxx. / [c. 150] . Вона здобула широке визнання, і Лаутерпахт вважав її найважливішою зі своїх праць, де він порушив тему окремої особи в міжнародному праві. Він був ініціатором створення новаторського зібрання міжнародних справ із різних національних і міжнародних судів — «Щорічний вісник судових рішень публічного міжнародного права» ( Annual Digest and Reports of Public International Law Cases ), який нині має назву «Вісник міжнародного права» ( International Law Reports ). Лаутерпахт також завершив роботу над новою редакцією другого тому «Міжнародного права» Оппенгайма, яким користувалися міністри закордонних справ із різних країн. Він був присвячений законам воєнного часу, де центральне місце відведено захистові цивільних. «Добробут окремої особи є основним завданням усього права» {152} 152 [73] Добробут окремої особи: Lassa Oppenheim, International Law: A Treatise, vol. 2, Disputes, War, and Neutrality, 6 th edn, ed. Hersch Lauterpacht (Longmans, 1944). / [c. 150] , — написав Лаутерпахт у передмові до цього видання. Ці слова були пророчими, це був радикальний погляд усе впливовішої фігури в галузі права.

Лаутерпахт не залишав поза увагою великі проблеми того часу. Він написав статтю під назвою «Переслідування євреїв у Німеччині» {153} 153 [74] «Переслідування євреїв у Німеччині»: Передруковно у Hersch Lauterpacht, International Law, vol. 5, Disputes, War, and Neutrality, Parts IX–XIV (Cambridge University Press, 2004), 728-36. / [c. 150] , закликавши Лігу Націй до активних дій, аби запобігти дискримінації на підставі расового чи релігійного походження. Якщо читати цю статтю нині, вона може здаватися обережною, як для Лаутерпахта, який був прагматиком і знав, що міжнародне право у тогочасному вигляді дозволяло Німеччині переслідувати будь-кого, хто не вважався арійцем. Все ж він вірив, що таке переслідування завдає шкоди міжнародним стосункам і має бути заборонене «публічним світовим законодавством». Він сподівався, що Іспанія, Ірландія або Норвегія зреагують на цю проблему з огляду на політичну мораль. Вони цього не зробили, і стаття не дала жодного помітного результату.

У Лаутерпахта були свої критики. Коли євреї масово тікали з Німеччини, офіційний представник Ліги Націй, відповідальний за біженців, Джеймс Макдональд, подав у відставку на знак протесту проти урядової бездіяльності. Для підготовки рішучого листа {154} 154 [75] Для підготовки рішучого листа: Oscar Janowsky Papers (undated 1900- and 1916–1933), chap. 17, 367 (у базі документів); see James Loeffler, ‘Between Zionism and Liberalism: Oscar Janowsky and Diaspora Nationalism in America’, AJS Review 34, no. 2 (2010): 289–308. / [c. 151] він звернувся за допомогою до Оскара Яновскі, історика з коледжу Міського університету Нью-Йорка, який вирушив до Лондона, аби заручитися підтримкою Лаутерпахта. Їхня зустріч була невдалою. Яновскі писав про Лаутерпахта, що, можливо, він є «блискучим молодим чоловіком у розквіті», але він «зарозумілий», надто багато уваги надає значенню своєї персони, «повчає, наче суддя», коли йому потрібно було б більше уваги приділити справі. Лаутерпахт відмовився працювати з одним із випускників Яновскі, викликавши цим проти себе цілу тираду про пихатість, зарозумілість, відсутність моральних авторитетів і шляхетності духу. «Типовий чорноротий представник галицьких євреїв», — писав про нього Яновскі.

Лаутерпахт усюди затято відстоює свої погляди і відкидає погляди інших. «Невгамовний і нетерплячий», під час зустрічей він «продемонстрував поведінку, не притаманну джентльменові», ставився зверхньо, нестримано, якщо щось йшло не його шляхом. Відчуваючи, що він трохи перегнув, Лаутерпахт надіслав Яновскі невдоволеного листа з вибаченнями. «Мені подобається спостерігати, як мою роботу розривають на шматки, коли я віддаю її на поталу критиці {155} 155 [76] Мені подобається спостерігати: Janowsky Papers (undated 1900- and 1916–1933), chap. 17, 389. / [c. 151] , — написав він. — Мабуть, я роблю помилку, думаючи, що інші можуть поділяти ці погляди».