Філіп Сендс - Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова

Перша розповідь про життя Ганса Франка, на яку я натрапив і яка залишила найяскравіше враження, — це та, яку написав його син Ніклас. Спершу, у 1987 році, її було видано під назвою « Der Vater » ( Bertelsmann ), а згодом у скороченому варіанті в англійському перекладі (надто скороченому, за словами Нікласа) під назвою «У тіні Рейху» ( Alfred A. Knopf , 1991). Я посилався на Станіслава Пьотровскі, ред., «Щоденник Ганса Франка» ( PWN , 1961), і перекладені уривки рукопису, який Франк написав у своїй камері нюрнберзької в’язниці, «У тіні шибениці» (виданої посмертно його дружиною у Мюнхені у 1953 році і доступної лише німецькою мовою); Пьотровскі стверджує, що цей рукопис і машинопис, який затвердив Франк, було змінено, деякі речення було пропущено, а інші — «спрямовані проти польського народу». Я почерпнув багато інформації з ґрунтовних досліджень Мартіна Гусдена «Ганс Франк: Lebensraum і Голокост» ( Palgrave Macmillan , 2003) і Дітера Шенка «Ганс Франк: кронюрист Гітлера і генерал-губернатор» ( Fischer , 2006), а також Леона Голденсона «Нюрнберзькі бесіди: розмови з підсудними і свідками» ( Alfred A. Knopf , 2004). Докладний опис повсякденного життя Франка можна знайти в його щоденниках ( Diensttagebuch ), уривки з цих щоденників, перекладені англійською мовою, можна знайти у 29 томі зібрання «Судовий процес над головними воєнними злочинцями перед Міжнародним військовим трибуналом»( Trial of the Major War Criminals Before the International Military Tribunal ).

У вивченні Нюрнберзького процесу нічим не можна замінити уважного прочитання стенограм судових слухань і документальних свідчень, які були на столі перед суддями, їх можна знайти у зібранні «Судовий процес над головними воєнними злочинцями перед Міжнародним військовим трибуналом» ( Nuremberg , 1947), що налічує сорок два томи і доступне за веб-адресою http://avalon.law.yale.edu/subject_menus/imt.asp. Я активно користувався офіційною доповіддю Роберта Джексона на Міжнародній конференції з питань військових судових процесів (1945); «Robert Н. Jackson Papers» з бібліотеки Конгресу США, відділ рукописів, штат Вашингтон; і чотирма великими альбомами пам’яток, які складала Марджорі Лоуренс і які приватно зберігаються родиною Лоуренс вдома у Вілтширі.

Серед інших можна виокремити кілька одночасних описів цього процесу: «Нюрнберзький процес» Р. Купера ( Penguin , 1946) — особисті спогади від кореспондента «Лондон Таймс», майже такі ж захопливі, як і «Нюрнберзький щоденник» американського військового психолога Густаве Гілберта ( Farrar, Straus , 1947). До інших «обов’язкових до прочитання» текстів можна віднести три статті Джанет Фланнер у тижневику « New Yorker », передруковані у « Janet Flamer's World », ред. Ірвінг Дратман ( Seeker & Warburg , 1989); есе Марти Геллхорн «Шляхи слави», «Перед лицем війни» ( Atlantic Monthly Press , 1994); і розділ «Оранжерея з цикламенами І» з книги Ребекки Вест «А Train of Powder » ( Ivan R. Dee , 1955). Я також скористався творами двох суддів: « Juge à Nuremberg » Робера Фалько ( Arbre Bleu , 2012), і « In Brief Authority » Френсіса Біддла ( Doubleday , 1962). Телфорд Тейлор подає багато інформації у своїй книзі «Анатомія Нюрнберзького процесу» ( Alfred A. Knopf , 1993), яку плідно доповнює «Нюрнберзький процес», що його написали Енн Туса і Джон Туса ( Macmillan , 1983).

Насамкінець мушу згадати низку інших наукових праць: важлива стаття Ани-Філіпи Врдольяк «Права людини і геноцид: праця Лаутерпахта і Лемкіна у сучасному міжнародному праві», Європейський часопис міжнародного права 20 (2010): 1163-94; «Геноцид у міжнародному праві» Вільяма Шабаса (видавництво Кембриджського університету, 2009); «Злочини проти людяності» Джофрі Робертсона ( Penguin , 2012); і «Право, війна і злочин: судові процеси і переосмислення міжнародного права» Джеррі Сімпсона ( Polity , 2007). Що стосується моїх робіт, то я спирався на дві опубліковані праці — «Від Нюрнберга до Гааги» (видавництво Кембриджського університету, 2003) і «Правосуддя для злочинів проти людяності», у співавторстві з Марком Латтімером ( Hart , 2003) — і «Безправний світ» ( Penguin , 2006).

(У цій електронній версії авторські примітки рознесено до відповідних місць у тексті в якості коментарів у фігурних дужках. — Прим. верстальника .)

Сторінки 16–19, 118, 325, 538–539: International Mapping, Елікот-сіті (штат Меріленд) / с. 33, 39, 50, 53, 55, 59, 63, 66, 70, 72, 77, 81, 83, 89, 99, 105, 125, 191, 196, 232, 240, 241, 291, 295, 305, 307, 375, 385, 390, 459: професор Філіп Сендс, QC / с. 68, 311, 317, 330, 334, 343, 348, 410–411, 507: Ніклас Франк / с. 95: Людмила Байбула / с. 113, 117, 142, 149, 166, 406, 479: сер Елігу Лаутерпахт, QC / с. 128: колекція Степана Гайдучка, родинний архів Крип’якевичів / с. 201: Серрей Чепл (Норидж) / с. 212: Шула Троман / с. 219: Hans Knopf/Collier’s Magazine / с. 95: 225: Ярослав Крівой / с. 95: 226: Інститут єврейських студій YIVO / с. 95: 238: професор Адам Редзик / с. 266, 469: Американське єврейське історичне товариство, Нью-Йорк (штат Нью-Йорк) і Бостон (штат Массачусетс) / с. 278: Документи Рафала Лемкіна, Бібліотека рідкісної книги і рукописів, Колумбійський університет у Нью-Йорку / с. 351, 353, 365: Національний цифровий архів (НЦА, Польський державний архів) / с. 359, 360, 493: Хорст фон Вехтер / с. 373: DEA Picture Library/Getty Images / с. 397, 461, 517: Патрик Лоуренс QC / с. 407, 409: Getty Images / с. 447, 451, 452: Герта Пелег / с. 522: Ullstein Bild Archive