Філіп Сендс - Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова

Лише тепер вона розповіла мені про ще один документ, той, який заховали і зберігали окремо від інших паперів. Я бачив його вперше. Написаний від руки лист, який було надіслано Леонові невдовзі після його від’їзду з Відня до Парижа. Він був отриманий у Парижі, датований 6 лютого 1939 року, і пропонував новий погляд на життя, яке він покинув у Відні.

Лист на дванадцять сторінок, написаний елегантним почерком, було підписано чоловіком на ім’я Леон Штайнер. Він назвав себе Seelenarzt , «лікар душ», психіатр, який підписався як психографолог. Мені не вдалося знайти жодних документів і фактів про цього чоловіка чи будь-кого, хто б мав таке ім’я і медичну кваліфікацію.

Написано було старонімецькою. Я знову звернувся по допомогу до Інґе Тротт, яка зробила і надіслала мені повний переклад тексту англійською, який я дав переглянути ще одному своєму німецькомовному другу. Почавши читати, я відразу зрозумів, чому цей лист зберігали окремо від інших.

Гер Штайнер почав з короткої передмови:

«Цей рукопис написаний доброзичливцем і другом сім’ї Бухгольц через небезпеку, яка загрожує молодому шлюбу з любові. Позаяк, на щастя, на цей шлюб чекає повне одужання, мій рукопис задумано у формі привітання і нагадування».

Далі гер Штайнер перейшов до суті. «Дорогий гере Бухгольц», — почав він свого листа.

Автор описав спрямовані зі свого боку зусилля, аби врятувати шлюб, а також виклав рішуче спростування Леонової критики, що «цілитель душ Штайнер погано впорався із своєю роботою». «Я міг би обійтися без ваших безпідставних зауважень», — додав гер Штайнер. Він посилався на «поведінку» Рити, через яку Леон «накопичував звинувачення на адресу» своєї дружини. Тому Штайнер зміг почати свою психологічну роботу лише після Леонового «успішного від’їзду» з Відня, який відбувся всього кілька днів тому.

Штайнер припускав — «внаслідок непорозуміння» — що Леона переповнювали «гнів і ворожість», якщо він покинув Відень «з твердим наміром покинути зовсім нещодавно облаштований дім назавжди». Рішення поїхати було прийнято в світлі «дисгармонії» і «прикрих конфліктів» у молодому подружжі. Це було результатом Ритиних «нестерпних крайнощів» (додаткових пояснень не надається) і її «недоліків» (без жодних подробиць).

Отже, з цього листа було зрозуміло, що від’їзд Леона відбувався під час сильного конфлікту з Ритою, і, мабуть, через нього. Природу цього конфлікту вказано не було. Тому гер Штайнер розповів про свої зусилля застосувати у даній ситуації «усі методи психоаналізу», якими він міг послуговуватися, і прагнення не залишити «жодних нерозв’язаних проблем». Він пояснив, що, як і Леон, мав чимало звинуваченнь на адресу Рити («а вона справді на них заслуговувала!») і врешті його праця «закінчилася вдало». Попри Леонові зневажливі нападки, Рита врешті-решт «визнала свої недоліки», що відчинило двері до «повного опритомнення».

Досягнути хоча б цього вдалося не без істотних труднощів, додав Штайнер, зважаючи на «дуже нездорову ситуацію», яка склалася у цій сім’ї. Він писав, що «зовнішній і потенційно шкідливий вплив — визнаний обома сторонами — викликав прикрі конфлікти», ситуацію «дисгармонії», що загрожувала стати «непримиренно ворожою».

Штайнер повідомив, що таки досягнув, спираючись на те, що йому вдалося виявити: на те, що було прихованим, а саме — на «глибоку любов» Леона до своєї дружини і «до милої дитини, що стоїть самотою». Вочевидь йшлося про мою матір, якій тоді було всього кілька місяців. Штайнер пророкував, що Леон сумуватиме за ними обома, за тими, кого він «так сильно» любив. Рита прагнутиме «бути з вами», передбачав він, відчувши «пробудження почуття любові», що відбилося в одному реченні останнього листа від Леона. Озброївшись цим проявом ніжності, Штайнер спробував підготувати Риту — «яку теж переповнювали пробуджені почуття любові» — до щасливого подружнього майбутнього. В кінці він підписався, висловивши надію на те, що Леонова «тверда віра в Бога» допоможе обом подолати усі перешкоди, що неминуче з’являтимуться на їхньому шляху у «новому світі». Про життя у Відні поза сім’єю, прихід німців і нові закони гер Штайнер не мав що сказати.

Лист від Леона Штайнера Леонові Бухгольцу, 6 лютого 1939 р.

Щось сталося, були «прикрі конфлікти», тож Леон поїхав геть. Що це могло бути — з цього своєрідного, вигадливого виправдального листа годі було зрозуміти. Догідливі слова Штайнера були зашифровані, обтяжені двозначністю, їх можна було розтлумачити по-різному. Інґе Тротт спитала, чи цікаво мені, що вона думає щодо цього листа. Так, мені було цікаво. Вона висловила думку, що цей лист, можливо, був спробою звернути увагу на те, що постало питання про батьківство дитини, «дитини, що стоїть самотою». «Це був дивний вислів», — сказала Інґе. Те, які слова було вжито, наштовхнуло її на таку думку. Інґе усвідомлювала, що в ті дні подібна інформація — що дитина могла мати іншого батька — не була темою, про яку можна говорити відкрито.