Аґата Тушинська - Наречена Шульца

Не може стримати блювоти, відтак на колінах, миючи все, беззвучно плаче: адже й Бруно отак, так само — двома пострілами в череп…

Увесь лист, із додатками й дописками, викинула у відро зі сміттям. Нехай скінчить так само, як ця смердюча шмата. Разом з нею. Перед тим, як прийняла якесь заспокійливе, виставила відро в коридор. Може, якась добра душа викине це все на смітник. І не буде копирсатися в такому смороді… Вона також не буде. Забуде все. Мусить забути.

Відтепер папір — це були лише каталожні картки. Оте очікування листів… Воно ніколи не повториться. Тим більше тепер. Ніколи вже не повернеться оте колишнє невтомне виглядання листоноші. І це зважування згортка в руках, коротка пауза перед відкриттям конверта. Щоби ще раз подивитися на своє ім’я і прізвище, виведені його пером. Листи від Бруно. Нестримні, старанні, повні пристрасті й жару. Нічого в них не відкладав, потребував мене вже й одразу, хотів тепер, негайно. Тоді мене обпікав той папір, який читала. Бігла на пошту, щоб він якнайшвидше мав відповідь. Щоб уже знав, що так, що обіймаю його і кохаю, втішаю й голублю. Що я є… Тільки для нього.

Листи від Бруно… Чи були вони непристойні, чи перетинали якусь межу інтимності, за яку ніхто, окрім нього, не заглядав? Іноді я чула ці запитання. Ні, не в словах, на це б не наважилися навіть найближчі. У поглядах, у стурбованості, в обличчях тих, котрі хотіли запитати. Та все ж в останній момент утримувалися. Тож відповідаю всім. Близьким і далеким: І так. І ні. Зайве викреслити.

Чи я справді залишила їх у Янові, чи, може, вони перед тим самі згоріли від того вогню, що кипів у них? А може, розлючена на полум'я, що згасає в нас, сама кинула їх у піч? У звичайному нападі гніву, як отой коханець Налковської, який саме так знищив примірник „Цинамонових крамниць”, подарований пані Зоф'ї, власноручно ілюстрований та оправлений Бруно…

Це була ця друга, остання справа. Налковська. Її „Щоденники”, які друкувалися вже кілька років, епоха за епохою. Тепер настав час на 1930-1939 роки [228] Zofia Nałkowska, Dzienniki 1930–1939 , Warszawa : Czytelnik, 1988. . Це були їхні та „їхні” роки. Тож, може, там знайдеться щось знайоме. Їхні роки. Що це тепер означає?

Не пригадувала, аби вона просила його про це. Може, й так — не була вже надто впевнена у своїй пам'яті. Надійшов розбухлий лист — стос аркушиків, списаних рукою Фіцовського. Мусила його просити, якщо знову завдав собі такого клопоту. А може, це його чарівна дружина все переписала, не він. Він, він, упізнає його почерк. Мабуть, у такі справи краще нікого не втаємничувати. Навіть найкращих на світі жінок. Бо якщо отой майже чоловік Налковської мав слушність. Якщо справді Бруно і вона? Усі про це перед війною пліткували, але це були лише плітки. А тут справжній — добре, в уривках — „Щоденник”. О Господи, черговий щоденник, чергове випробування її витривалості.

Не накинулася на ці листочки одразу. Відвела час на те, щоб освоїтися з ними, відкинути надто бурхливі емоції. Спокійно, треба взяти себе в руки. Що в цьому насправді такого? Понад тридцять років після її смерті, а після його — вже понад сорок! Чи є взагалі на світі ще хтось, кого б щось у цій історії могло шокувати? Добре знала, що є. Вона сама. Тож обережно ходила довкола цього листа. Почерк Фіцовського — акуратний, спокійний. Спочатку треба приготувати м’ятний відвар, переконатися, що в авторучці є чорнило — кулькова ручка не личить архівістам і художникам, — і врешті витягти потрібну каталожну картку.

— ЗОФ’Я НАЛКОВСЬКА. 1884–1954. „Видатна польська письменниця [«видатна» перекреслено, відтак написано знову]. Авторка «Межі» та «Медальйонів». До війни посприяла у виданні першої книги Бруно Шульца”.

Лише тепер могла розпочати читати.

Перша дата — 1 липня 1933 року:

„Із цього страждання раптом виринає щось добре — кілька днів перебування Бруно Шульца, його листи. Він надто делікатний і слабкий, аби стати для мене порятунком, але світ його думок дав мені противагу й перепочинок”.

Так-так. А вона не чекала від цих нотаток нічого особливого, ані навіть цікавого. Пам’ятала „Щоденник з часів війни” Налковської [229] Zofia Nałkowska, Dziennik czasu wojny , Warszawa : Czytelnik, 1972. , виданий багато років тому. Це був незвичний і надзвичайно сумний досвід. Та сама письменниця, яка в „Медальйонах” зробила такий блискучий діагноз божевілля війни, наче втратила почуття спостережливості. Була настільки вражена своєю долею власниці будки з цигарками під час війни, що у своїх замітках найбільше зосередилася на цінах і кількості проданих юнів та спортів [230] „Юно” — марка німецьких цигарок з часів Другої світової війни. „Спорт” — марка найдешевших польських цигарок без фільтра, наприкінці 70-х років назву змінено на „Популярні”, аби підкреслити, що спорт не має нічого спільного з курінням. . Навіть складно було збагнути, що насправді йде війна, що існують німці, підпілля, якісь живі людські постаті. Лише вона і цигарки… Ага, і ще дзеркальце, яке постійно мало їй казати, яка вона вродлива й приваблива для чоловіків…