Аґата Тушинська - Наречена Шульца

Від політики Юна завжди трималася осторонь, але тоді взяла той свій хрестик Вишинського і поїхала на кораблебудівний завод. Було варто. Молоді, повні ентузіазму, хоч і змучені поневірянням обличчя запам'ятала назавжди. Тепер принаймні знала не — кого, а за кого треба боятися.

Наступник „Вєслава” товариш Ґєрек [219] Едвард Ґєрек (1913–2001) — польський політик, комуністичний діяч, у 1970–1980 роках — Перший секретар Центрального Комітету Польської об’єднаної робітничої партії, у першій половині його керівництва значно розвинулася економіка Польщі, відтак відбулася глибока економічна криза, що створило передумови для падіння ПНР. роздумував, чи бомбардувати страйкарів, застосовуючи випробувану радянську техніку, чи виграти час і пообіцяти їм щось там незначне. Поки приймав рішення, то його вже й зняли.

Знала також, ким дивуватися. У ці серпневі дні „її” примас — вже постарілий, черствий і суворий — виголосив промову, в якій закликав робітників опам’ятатися… Але більше, ніж про нього, вже тоді говорили про молодого кардинала з Кракова Кароля Войтилу, який невдовзі здивує світ…

І про вусатого робітника, простака з талантом великого лідера… Леха Валенсу. Цьому навіть вуса можна пробачити! Здається, когось подібного напророкував Бруно, в якомусь зі своїх оповідань… Можливо, у тому, яке колись відкинув Важик…

На те, що відбувалося пізніше, дивилася вже через шибу свого усамітнення. Страху не відчувала — ці нові правителі не здавалися їй надто грізними, незважаючи на те, які форми одягали та за якими окулярами ховалися. Принаймні не наказували малювати себе на огорожах і стінах. У неї були свої справунки з життям, а не з військовою хунтою чи з Солідарністю. Після ненормальних прийдуть нормальні, відтак наступні знову все перекинуть з ніг на голову… І знову. Як то чоловіки.

Своє, однак, знала твердо. І часом мусила втручатися. Абсолютно помилковим вважала задум — та ще й під час воєнного стану — встановлення надгробка Бруно на єврейському цвинтарі у Варшаві.

„Задум, здається, вже не новий і чудовий, але, на мій погляд, розміщення надгробка саме на цьому місці викликає великий спротив”.

Чітко арґументувала: це відкине Шульца на узбіччя польської культури, підтвердить антисемітські упередження й переконання світу націоналістів, як-от березневі спадкоємці — патріотичне об’єднання „Ґрюнвальд” [220] Zjednoczenie Patriotyczne „Grunwald” (1981–1995) — польська політична організація націоналістичного та антисемітського спрямування, підтримувала політику ПНР 80-х років. , галаслива союзницька організація партійного залізобетону. Для них „якийсь там Шульц” — це єврей і крапка. Натомість Бруно „…за своєю найглибшою суттю належить до польської культури, до її найбільших досягнень, незалежно від моди й уподобань, і тому, на моє переконання, збереження про нього пам’яті у формі каменя-надгробка мусить гармонійно поєднуватися з оточенням заслужених діячів польської культури — на Алеї Заслужених поляків на Повонзках [221] Повонзковський цвинтар у Варшаві, скорочено Повонзки (Cmentarz Powązkowski, Powązki) — один із найстарших варшавських некрополів, заснований 1791 року, розміщений на дільниці Воля, під час німецької окупації на його території діяла Армія Крайова, звідси підпільно передавали провіант до Варшавського ґетто. Серед похованих тут близько мільйона осіб є багато видатних і заслужених людей, зокрема військових (від повстання Костюшка до Варшавського повстання), борців за незалежність Польщі, письменників, учених, мистців, лікарів, священнослужителів — чимало з них спочивають на заснованій 1925 року Алеї Заслужених. . Повонзки живі, єврейський цвинтар — це пам’ятка архітектури”.

На щастя, від цієї ідеї відмовились. На щастя, бо це могло призвести до незумисної несподіванки, яка спіткала, скажімо, Віткаци. Нелюба влада, аби трохи підсолодити свій імідж і задобрити чимось культурні середовища, вирішила перевезти до Польщі Станіслава Іґнація Віткевича. Швидко, головне, щоб був результат, тож абияк. На місці його передбачуваного поховання, з допомогою радянських товаришів, провели ексгумацію, останки привезли до Польщі. У Закопаному, з військовим та ґуральським супроводом, відбувся урочистий похорон. Грали оркестри. Транслювало телебачення. Міністри й генерали змагалися у компліментах і патетично висловлюваній турботі про традиції польської культури. А невдовзі виявилося, що замість Віткаци поховали когось іншого, та ще й жінку…