Люба Клименко - Антипедагогічна поема

Маруся перебувала у стані добрячого сп’яніння, тож не відразу зорієнтувалася, де дзвонить її телефон. Знайшовши його, не могла збагнути, на яку кнопку натиснути. Потім довго слухала, вилуплюючи очиська, не в змозі зрозуміти, чого від неї хочуть.

— Слухай, я не врубаюсь! — нарешті вичавила з себе вона. — Ти хочеш масаж прямо щас? Ти що, мозгами поїхав? Я тобі що, скорая помощ? Я, міжду прочім, тоже чіловєк…

— І нічто чіловєчєскоє мнє нє чуждо… — автоматично додала Аврора.

— І нічто чіловєчєскоє мнє нє чуждо! — автоматично повторила «нє в тєму» Маруся. — Так що пішов ти на хрєн! Що я роблю? Я доглядаю смертельно хвору пацієнтку! Де? В неї на квартирі… Ні, це невозможно, моя пацієнтка цього не дозволить… Що? Ти хочеш з нею поговорити? Ну ти й придурок!

П’яна Маруся передала слухавку ще п’янішій Аврорі.

— Хто це? — спитала Аврора.

— Один клієнт. Йому нужний масаж, прямо щас. Просить твого розрішенія прийти.

— Він що, дебіл?

— Він мі-лі-ціонєр! — по складах сказала Маруся і розреготалася.

— Алло, слухаю вас! — прохрипіла в трубку «смертельно хвора» Аврора.

У відповідь вона почула:

— Слухай сюди, я розумію, тобі зараз гірше, ніж мені. Але це кляте плече…

— Що у вас там з плечем?

— Старе поранення ниє. Не можу заснути. Ніякі ліки не діють.

— Ага, ясно.

— Що «ясно»? То можна?

— Що «можна»?

— Прийти!

— Ти дебіл, чи притворяєшся?

— Я — дебіл. Тільки дозволь мені зайти. Це буквально на 20 хвилин. Після того я зникну й ніколи більше не з’явлюся в твоєму житті!

Аврора зітхнула і безсило промовила:

— Валяй!

Клієнт з’явився через півгодини. Маруся пішла відчиняти двері.

Аврора з ліжка спробувала попередити: «Тільки не гупайте дверима, бо замок заклинить!» Але було вже пізно. Клієнт гупнув дверима.

«Ну, не й*& твою мать?» — спитала себе Аврора.

Те саме почулося з вуст Марусі, тільки у значно вульгарнішій формі.

Клієнт почав був вовтузитися з замком, однак це було безнадійно.

Аврора подумала: «Ну що ж, доведеться провести ніч з Марусею в одному ліжку й міліціонером у сусідній кімнаті! Й*& твою мать!»

Це було останнє, що пам’ятала Аврора про той день.

Уранці Аврора прокинулася від того, що її хтось штурхнув під бока.

Вона здивовано побачила біля себе в ліжку Марусю.

Маруся приклала палець до вуст, мовляв, «мовчи!» і показала кудись уперед.

Аврора глянула туди, куди показувала Маруся. Їхнє ліжко стояло якраз навпроти виходу в коридор, де стовбичив старий — іще бабусин — шифоньєр з великим дзеркалом, а в дзеркалі відображалося все те, що відбувалося в туалеті, де вже давно не було дверей.

Аврора побачила у своєму туалеті чоловічу фігуру в «боксерках», що мостилася біля її унітазу. Вона з величезними труднощами почала згадувати події вчорашнього вечора.

Чоловік стояв над її улюбленим унітазом, розставивши ноги, неначе прицілюючись із пістолета, тільки руки були не на справжньому пістолеті, а на…

— Ти чуєш, яка в нього мощна струя? — прошепотіла їй на вухо Маруся.

Аврора прислухалася.

— Ну, і що з того? — спитала вона.

— Як що? Значить, йому нема ціни в ліжку. Тобі б такого!

— Так він же міліціонер!

— Не міліціонер, а опєр. З особо опасних пріступлєній. Терористи і всякоє такоє. Понімаєш? Він — герой. Ти б бачила його ранєнія! Там од одних шрамів можна кончіть!

Аврора не відривала погляду від чоловічої фігури з розставленими ногами, вдягнутої в боксерки.

Тим часом чоловік закінчив фізіологічну процедуру, відірвав шматочок туалетного паперу, витер унітаз, куди, очевидно, потрапили його краплинки, викинув папірець і спустив воду.

Маруся і Аврора, мов по команді, заплющили очі, вдаючи, що сплять: а раптом героєві стукне в голову подивитися в те саме дзеркало і він там побачить дві зацікавлені жіночі фізіономії!

Коли почули, що опер пішов у ванну мити руки, знову розплющилися.

— Слухай, так він тут ночував? — спитала Аврора, щоб підтвердити свої підозри.

— Ну да, ми так і не змогли відкрити двері.

— Так є ще один ключ у тьоті Шури, вахтерші. Можна ж було відкрити іззовні!

— Вона поїхала в село, буде лише сьогодні в обід.

— То він що, у нас буде до обіду?

— Ну да, він сказав, що сьодня на роботу можна не спішить. У них там нєнорміровані дні.

Аврора задумалась.

— А він не жонатий?

— Нє-a. Я точно знаю. Він у мене в отділєнії два рази лежав з ранєніями. Я даже приходила йому робити масаж на дому. Тіпіческій холостяк.