Брюс Кемерон - Подорож собаки

Я зрозуміла, що зневажаю ту коробку за її вплив на Клеріті.

– Ходімо спати, Моллі.

Клеріті не понесла мене в підвал, а дозволила спати на ліжку. Я так раділа, що покинула те місце й повернулася в її постіль, що, звісно ж, погано спала, але вона гладила мене, доки я не почала дрімати. Засинаючи, я перевернулась і скрутилася калачиком у неї під боком. Її любов сповнювала мене, а моя – її. Я не просто оберігала її з відданості – я любила Клеріті повно й цілковито, як тільки може собака любити людину. Ітан був моїм хлопчиком, але Клеріті була моєю дівчинкою.

Пізніше я прокинулася від розмови Ґлорії з якимось чоловіком на ґанку. Той сміявся, а тоді завелася та поїхала машина й брязнули парадні двері будинку. Клеріті досі спала. Коридором почулися кроки – мій досвід сидіння під сходами підказав, що це Ґлорія.

Двері в коридор були відчинені, і Ґлорія зупинилася в них, дивлячись на мене поверх ліжка. Її складні запахи лилися в кімнату. Я трохи помахала хвостом.

Більше вона нічого не робила: лише дивилася на мене із затемненого коридору.

Клеріті мала купу друзів, які приходили гратися зі мною, і потроху я збагнула, що звати її тепер Сі Джей. Люди можуть таке робити – давати всьому нові імена, хоч я й досі лишалася Моллі. Ґлорію звали «Ґлорія», а ще «ма- мо». Лише Ґлорія тепер називала Сі Джей Клеріті.

Бувало й навпаки: часом імена залишалися ті самі, а от люди змінювалися. Так, Ветеринаром, чиє друге ім’я було Доктор Деб, тепер був той, кого Сі Джей кликала «Доктор Марті». Він був такий же милий, як і Доктор Деб, але мав волосся між носом і губою й сильні руки, якими ніжно торкався мене.

Моїм улюбленцем серед усіх друзів Сі Джей став Трент, хлопець, який піклувався про мого брата. Трент був вищий за Сі Джей, мав темне волосся й завжди пахнув Роккі. Коли Трент приходив у гості, він зазвичай приводив мого брата, і ми вдвох гасали на задньому дворі, борюкаючись між собою. Ми гралися, доки не падали від виснаження, розтягнувшись на галявині. Часто я лежала, тяжко дихаючи, поверх Роккі й зі щирої приязні тримала його лапу в зубах.

Брат був гладкіший і вищий за мене, але зазвичай дозволяв притиснути себе до землі, коли мені хотілося. Здолавши його, я завжди помічала, що його темно-коричнева морда збігається за кольором із моїми лапами – сам він, однак, був світло-коричневого відтінку. Коли дні стали теплішими, я виявила, що можу вимірювати свій зріст, порівнюючи з Роккі – до речі, мій брат більше не був незграбним цуценям, як і я.

Роккі був цілковито відданий Тренту. Посеред гри він раптом усе кидав і біг до господаря, щоб його погладили. Я слідувала за ним, і Сі Джей гладила мене.

– Гадаєш, він шнауцер-пудель? – питала Сі Джей Трента. – Шнудель?

– Не думаю. Може, доберман-пудель, – казав Трент.

– Дудель? От чудак.

Я помахала хвостом, почувши улюблене прізвисько, і дружньо ткнулася носом у Сі Джей. Ітан називав мене Чудаком – це було особливе ім’я, що втілювало всю ту любов, яку може мати хлопчик до собаки. Почувши це слово від неї, я згадала про зв’язок між моїм хлопчиком і Сі Джей, моєю дівчинкою.

– Або якийсь різновид спанієля, – розмірковував Трент.

– Моллі, ти можеш бути шнудель, спудель, дудель, але не пудель, – мовила Сі Джей, обіймаючи мене й цілуючи в ніс. Я задоволено махала хвостом.

– Гей, поглянь-но. Роккі? Сидіти! Сидіти! – скомандував Трент. Роккі пильно глянув на Трента, сів і завмер. – Хороший собака!

– Я не навчаю Моллі жодних трюків, – сказала Сі Джей. – У мене в житті й без того наказів вистачає.

– Жартуєш? Собаки прагнуть роботи. Жити без неї не можуть. Так, Роккі? Хороший хлопчик, сидіти!

Що ж, я знала, що означає це слово. Цього разу, коли сів Роккі, я теж сіла.

– Диви, Моллі навчилася, спостерігаючи за Роккі! Ти така хороша собака, Моллі!

Я помахала хвостом, почувши, що хороша собака. Я знала й інші команди, але жодної з них Сі Джей не казала. Роккі перекотився на спину, щоб йому почухали живіт, і я приставила зуби до його горла.

– Гей, то… – почав Трент.

Роккі завмер, а тоді звільнився з мого захвату. Я теж це відчула: раптом від Трента повіяло страхом. Роккі тицьнувся мордою в його руку, а я глянула на Сі Джей, яка з усмішкою дивилася в небо, не усвідомлюючи жодної загрози.

– Може… Сі Джей? Може, цього року підемо разом на випускний.

– Що? Ні, ти жартуєш? На випускний не ходять із друзями . Він не для того.

– Так, але…

– Але що? – Сі Джей перевернулася, відкинувши волосся з обличчя. – Господи, Тренте, запроси якусь гарненьку. Як щодо Сьюзен? Я знаю: ти їй подобаєшся.