Лоран Гунель - День, що навчив мене жити

– На початку ХХ століття в Росії, – продовжувала Марджі, – царська поліція переслідувала всіх незгідних незалежно від того, соціалісти вони чи ліберали. Це тільки підживило відчай, який зрештою зіграв на користь комуністів у 1917 році.

– Я й не знав.

– Ще один значно переконливіший приклад, – мовила Марджі, підводячись, – посидь, я піду візьму цифри.

– Облиш, не варто.

– Варто, варто.

Вона вийшла і через кілька хвилин повернулася з паперами в руках.

– Ти пам’ятаєш, що у 2002 році американська адміністрація започаткувала те, що вона назвала «війною з тероризмом». Того року американський Державний департамент нарахував 198 терористичних актів у світі, в яких загинуло 725 осіб. Після десяти років невпинної широкомасштабної боротьби, на яку пішли значні кошти, американська адміністрація навела цифри за 2012 рік: 6771 терористичний акт, вбито понад 11 тисяч осіб.

– Це заспокоює…

– Це так само діє і в плані здоров’я. Можливо, ми про це якось поговоримо. Не хочу давати тобі урок біології сьогодні!

– Усе це дуже гарно, але ми не можемо з усім погоджуватися. Індивідуалістська, спрямована на захист інтересів споживача модель, яка робить усіх нещасними, зуміла поширитись майже на всю планету, проникла навіть у куточки світу з цілком інакшою культурою. Стала цілком панівною. Мене це обурює.

– Ця модель занепаде сама собою тому, що вона панівна. Знову ж, упродовж століть історія прагне це нам продемонструвати. Наполеон зумів завоювати пів-Європи, чи не так? Однак, коли він відійшов від влади, французька територія була меншою, ніж на початку його правління… Глянь так само на Римську імперію, Священну імперію, Османську імперію, колоніальні імперії, Радянський Союз… Всі ті, чиїм покликанням було нав’язування, дезінтегровані.

Джонатан не був переконаний повністю, навіть якщо слова Марджі несли заспокоєння. Він дивився у вікно своєї кімнати. Туман поволі розсіювався. Він узяв ще гарячу чашку й ковтнув кави. Міцна, заспокійлива смакота. Поширюючись по всьому тілу, тепло розчиняло його гнів. Лагідний голос Марджі вивів Джонатана з задуми.

– Повір мені, боротьба марна, і, як казав Лао Цзи дві з половиною тисячі років тому, краще запалити свою свічечку, ніж проклинати пітьму.

– Запалити свою свічечку, – повторив Джонатан із сумнівом, блукаючи поглядом за вікном.

Місяць зник, знівельований сяянням неба, що відкрилося зі зникненням туману.

Марджі продовжувала дуже спокійним, майже простодушним тоном:

– Те, що ми ненавидимо в інших, інколи є тим, чого не приймаємо в собі.

Джонатан жваво відреагував. Попри аж надто доброзичливий підхід, Марджі не дуже церемонилася. Він готовий переглянути своє життя, але тут, чесно кажучи, він не бачить, у чому полягає його відповідальність за нещастя суспільства. Звісно, він не був абсолютно чесним при виконанні своїх професійних обов’язків, але хто з нас саме такий? І вважає, що речей, за які може собі докоряти, не так і багато. Якби всі були настільки нечесними, як він, Земля була б раєм.

Марджі нахилилася до нього і з сяючими очима, в яких проскакували бісики сміху, майже довірливо порадила:

– Шукай радше в собі божественне, ніж в інших диявола.

– Божественне в собі? Я гадав, що в глибині нас лежить гріх…

– Це, либонь, найгірша з усій можливих інтерпретація. Коли я думаю про спустошення, до яких це призвело в умах… Наслідки цього ми маємо ще й сьогодні…

– Однак Адам і Єва не послухалися, – сказав Джонатан з іронічною посмішкою…

Марджі усміхнулась йому у відповідь.

– Хочеш знати мою думку? Якщо Бог існує, то він сам захотів, щоб Єва вкусила яблуко!

– У Біблії сказано, що він їй це заборонив…

– Так, щоб до цього її спонукати! Збунтувавшись, Єва вчинила перший акт свободи у світі. Це не первісний гріх, а первісна свобода!

– Тут ти, либонь, трохи перебільшуєш…

Марджі вдавано прибрала шокованого вигляду.

– Як віруюча людина може бодай на мить уявити, що Бог був нездатним створити досконалу істоту, яка безумовно виконувала б його волю? Якби він хотів, щоб Єва підкорялася, вона підкорилася б. Справді, повір: Бог хотів, щоб людина була вільною!

З цими словами вона взяла пляшку віскі й додала кілька крапель у свою каву.

Джонатан спостерігав за нею. Вона таки справді крутий персонаж. Він заздрив її оптимізму у будь-якому випробуванні.

– Гаразд, отже, в глибині мого єства є божественне… І що ж я маю робити, щоб… його знайти?