Лоран Гунель - День, що навчив мене жити

– Ось ви й під’єднані, – пояснила вона.

У неї був м’який усміхнений голос, відчувалася, однак, певна професійна стриманість.

Жінка ковзнула за стіл і взялася стукати по клавіатурі.

Джонатан глянув на трьох осіб, що сиділи обіч нього на поставлених півколом стільцях. Жінка тридцяти п’яти чи тридцяти шести років із зачіскою каре, здавалося, старанно уникала зустрітися поглядом з іншими; ще одна жінка років шістдесяти, дуже усміхнена, зі здоровим кольором обличчя, пишним світлим волоссям, що пахло лаком, гаряче вітала кожного, хто прийшов; і нарешті юнак з повадками студента, неголений, з розтріпаним волоссям, очі якого регулярно блукали в декольте жінки-науковця. Треба зазначити, що її білий халатик не приховував пари гарненьких грудей.

Кімната радше простора, з білими стінами й безликим умеблюванням, попри все купалась у м’якому, досить теплому світлі. Фундація тітки Марджі розташувалась поблизу центру Монтерея. Дуже проста будівля, що загубилась у малозаселеній зоні, серед дерев.

– Крива, яку ви бачите на екрані, відображає рівень провідності вашої шкіри з флуктуаціями в реальному часі.

Згадана крива не була повністю горизонтальна, вона злегка коливалася, досить слабко, але нерегулярно. До досконалої синусоїди електрокардіограми було далеко.

– Провідність змінюється залежно від вологості вашої шкіри, коротко кажучи, пітніння. Власне, симпатична нервова система контролює ваші залози пітніння, так як і ваш артеріальний тиск чи сердечний ритм.

– Ок.

– Ваш внутрішній стан, ваші емоції і стрес впливають на ці фізіологічні моменти, які можуть мінятися будь-якої миті.

– Розумію.

Юна операторка ввімкнула показники інших учасників.

Тепер на величезному екрані вимальовувалося чотири різноколірні криві, кожна розвивалася незалежно від інших. Джонатанова була блакитною. Яскраво-жовта крива молодої брюнетки була найрівнішою серед чотирьох. Зелена належала юнакові й відзначалася помірним коливанням. Флуктуації червоної кривої шістдесятилітньої жінки були трохи ератичними і значно більш вираженими порівняно з іншими, що їх вона регулярно перекривала.

– Ви можете констатувати, – заговорила науковець, – ми всі різні, у нас різні фізіології, і ми по-різному реагуємо в однаковій ситуації.

Вона трішки відступила.

– Тепер я хочу, щоб ви подумали про різні речі. Пригадайте останній раз, коли у вас був сильний стрес…

Червона крива підскочила майже одразу. Джонатан заплющив очі. Виник образ циганки. Він глянув на екран. Його блакитна крива піднялася, як стріла. Юнакова крива ледве чи піднялася, жовта залишалася так само рівною.

Операторка підійшла до учасників і звернулася до молодої брюнетки.

– Вам на думку не спадає ніяка стресова ситуація?

Та відповіла короткою загадковою усмішкою, жовта крива залишилася незмінно рівною.

Науковець ступила крок до юнака.

– Невже останнім часом студентське життя не подарувало вам якогось великого зворушення? – запитала вона зацікавлено з усмішкою на вустах.

У цю мить їй до ніг упав олівець. Вона нахилилася вперед, цей рух привідкрив її груди трохи більше.

Зелена крива злетіла вгору, юнак зашарівся. Чутлива машина. Джонатан стримав усмішку. Чи ж падіння олівця було ненавмисним?

Брюнетка зиркнула на годинник. Джонатан запитав себе, скільки морських свинок заплатило за цей експеримент.

– Тепер ми зробимо вправу на розслаблення, – промовила операторка. – Сядьте зручно.

Учасники завовтузились.

– Прошу зробити глибокий вдих, спокійно… отак… тепер щораз повільніше… так… ось так… при кожному видихові дайте тілу розслабитися трішки більше, дедалі більше…

Джонатан скерував погляд на екран. Більшість кривих повільно схилялися, червона більше за інші, жовта помітно менше. Його крива зустрілася з кривою студента, далі вони перетнулися в іншому напрямку.

Голос науковця скеровував їх таким чином у різні стани – розслаблення чи напруження, позитивні чи стресові, здавалося, кожна крива мала своє життя і не переймалася іншими.

Потім молода жінка запропонувала їм подивитись одне одному в очі, що вони й зробили, переводячи погляд з того на того. Молода брюнетка також взяла участь у грі, Джонатан відчув, що тепер вона менш відсторонена, ніж на початку.

– Дивіться одне на одного… доброзичливо, – промовила операторка своїм м’яким, позитивним голосом. – Спробуйте відчути те, що вас тут зібрало.