Дэниел Киз - Притулок пророцтв

– Іншалла.

– Так, воля Бога.

Коли вони під’їхали до короткої посадкової смуги, Фатіма побачила «Лірджет».

– Це так ви перевезли Рейвен?

– Не можу це обговорювати.

Двоє чоловіків у масках підійшли до машини.

– Не лякайся, коли вони накинуть тобі на голову мішок, – попередив він.

Коли мішок натягували, вона зіщулилася.

– Ви мені зачіску псуєте.

Сміх з-під маски.

– На борту перукаря немає, але, якщо хочеш, я тобі знову заплету коси, – Омар потягнувся, щоб допомогти їй вилізти з джипа.

Фатіма відбила його руку.

– Не торкайся мене.

– Добре. Тоді не нарікай на мене, якщо перечепишся.

Вона завагалася, зрештою взяла його руку.

– Вибач. У нашій культурі глибоко вкорінена відраза, якщо тебе торкається чужий чоловік.

Омар не лише взяв її за руку, а й другою обхопив талію. Коли він допомагав їй вибиратися на літак, рука притислася їй до грудей. Немає сенсу влаштовувати сцени. Мабуть, це те, з чим миряться американські жінки. Вони заслуговують те, що з ними станеться.

Люк зачинили. Рашид зняв їй мішок з голови.

– Хочеш сидіти біля вікна?

– Краще в проході.

Фатіма дозволила йому сісти першим, щоб він не терся об неї ногами. Тоді сіла сама, міцно звівши коліна.

Дивлячись на її коліна, він сказав:

– Не забувай, я мусульманин. Я тебе нізащо не скривджу.

– Наскільки мені відомо, на відміну від шиїтів, чоловіки-суніти не надто зважають на жіночі почуття. Як і американці, вони вважають жінок майном, наче ті годяться лише для сексу і народження дітей.

Він усміхнувся.

– Ну, оскільки в мене подвійне громадянство, американське й іранське, я, напевно, подвійний сексуальний маніяк.

Його глузливий стиль її забавляв. Він не просто привабливий. Він мусульманин.

– То чому ж ти зберігаєш вірність?

– Країні і сексу. А ти?

Фатіма відчула, як запалали щоки. Рев двигунів «Лірджета» врятував її від відповіді. Він розганявся на злітно-посадковій смузі. Тоді відірвався від землі. Внизу гупнули колеса. Вона розслабила коліна, розвела ноги. Це її здивувало. Це несвідоме керує нею? Треба змінити тему.

– Ти народився в Сполучених Штатах?

– Мої батьки емігрували з Ірану після того, як ваша студентська група напала на посольство США. Мама народила мене в Нью-Йорку.

– Звідти й подвійне громадянство.

– Офіційно. Як би я не зневажав ідентичність через дефіс, та вважаю себе ісламо-американцем.

– У мене також було американське громадянство. Мій чоловік був ірано-американцем. Але оскільки в «Моджахедін-е Халк» нам не дозволяють мати розділену відданість, від нас вимагали розлучення.

– Він у Ашрафській чоловічій партії?

– Його настільки розізлив наш вимушений розрив, що він дезертирував. Оскільки повернутися в Іран він не міг, то подався в Сирію й приєднався до Партії Бога.

– «Хезболли»? І досі з ними?

Фатіма стиснула щелепи.

– Коли його батальйон бомбардував казарми американської морської піхоти, він загинув.

– Значить, отримав свої сімдесят дві діви в раю.

Вона відвернулася.

– Вибач. Вибач, дурний жарт. Діти?

Їй стало важко дихати. Не думай про дочку. Не говори про неї. Сумувати за минулим – дурість. Але слова полилися швидше, ніж вона встигла припнути язика.

– Дівчинка. На додачу до розлучення у МЕХ вимагали віддати дітей. Вона з дідусем і бабусею в Америці. Зараз, напевно, у коледжі.

– Мені дуже…

– Не шкодуй мене. Я життя присвятила нашій лідерці й нашій ідеї. А ти чому життя присвятив?

– Я у військовій розвідці. А ти що думаєш?

– Ти можеш бути подвійним агентом. Готувати пастку для моджахедів і звітувати перед Саддамом.

Омар засміявся.

– А ще можу бути мусульманським місячним ликом, що очікує затемнення, після якого прийде дванадцятий імам і відновить халіфат.

– Ти зі всього насміхаєшся?

– Лише з абсурдних речей.

– Усе, досить розмов. Я змучена. Треба поспати.

Їй снилася донька, Нагід.

Скрегіт коліс «Лірджета» пробудив її зі сну.

– Де ми?

– У повітряному просторі Німеччини.

– Німеччини?

– Приземлимося на армійському льотному полі Ґібельштадта, а звідти в Штати нас підбере «Ґелексі С-5».

– Куди він нас забере?

– Льотне поле «Гантер-Армі» біля Саванни, у Джорджії. Там я орендую машину і ми довго й нудно проїдемося до Колумбуса, Огайо. Зранку поїдемо до Кентського університету, щоб перехопити передачу сибірки.

– А якщо Алексі Коста вже її отримав?

– Тоді підемо його слідом і спіймаємо.