Дэниел Киз - Притулок пророцтв

Спочатку обличчя під шоломом здавалося розмитим, але Рейвен себе впізнала. Вона оглушливо закричала. Усі повернули голови від моніторів у її бік. Хлопець біля неї, що досі стискав свою ковдру, впав у прохід.

Рейвен продовжувала кричати.

– Агов, жіночко, ви здуріли?

Спалахнуло світло.

Стюардеса гукнула:

– У салоні є лікар?

Чоловік із борідкою підняв руку.

– У цієї жінки істерика, – промовила стюардеса. – Можете щось зробити?

Рейвен не чула, що сказала жінка, проте побачила, як чоловік встає зі свого місця й відкриває багажне відділення над головою. Він витяг чорну сумку й підійшов до її ряду.

– Що таке?

– Я не торкався її, – промовив літній чоловік.

– Я теж, – сказав хлопець. – Вона якась чокнута.

Лікар запитав:

– Малий, поміняєшся зі мною місцями?

Хлопець побрів через прохід.

Десь здалеку Рейвен почула голос.

– Я Кайл, лікар-психіатр. Я можу вам допомогти. Як вас звуть?

– М-марша В-вудс.

– Міс Вудс, ви не проти, якщо я вколю вам заспокійливе?

– Ні, тільки не голки.

Лікар спохмурнів.

– Вас коли-небудь гіпнотизували?

– Кілька разів.

– Вас було легко чи важко приспати?

– Легко.

Він торкнувся тильного боку її долоні й погладив.

– Спіть. Невдовзі ви заспокоїтесь і заснете. Глибоким… глибоким… сном. Ви заснете, коли я долічу до десяти. Один. Два. Три. Чотири.

…не дозволяй цьому психіатрові лізти тобі в голову…

Він усміхнувся їй, усмішка добра. Тепер Рейвен була впевнена, що раніше бачила його на кампусі.

– Зараз ви розслаблені. Коли почуєте, як я кажу: «Літак приземлився», – прокинетеся бадьорою і все запам’ятаєте.

Її несло назад. Батько гіпнотизує її перед тим, як віддати у Вейбриджську психіатричну лікарню. Тоді знову Афінська психлікарня. Викрадення. Ув’язнення в гардеробі. Алексі каже, що не можна дряпати руку… Бомба в Піреї. Язики полум’я. Передсмертні слова Зубочистки… Рятуйся.

Хто я? Що зі мною відбувається?

Тоді вона побачила себе, жінку, яка дивиться на те, як камери знімають її під час посадки на літак, наче Інґрід Берґман із грою, достойною «Оскара».

Не змогла пригадати, у «Касабланці» хороший чи поганий фінал.

Кентський університет, штат Огайо

Алексі приєднався до аплодисментів, коли його літак із підскоком приземлився в міжнародному аеропорту Колумбуса. Він без проблем пройшов митницю та імміграційний контроль.

Зупинився біля кіоску оренди машин «Бест». Оскільки він не знав, наскільки великим буде пакунок, вибрав сірий фургон і взяв собі туристичний путівник штату Огайо.

Мабуть, йому слід спочатку знайти Рейвен. Ні. Краще не ризикувати, так можна пропустити доставку зброї. Він розбереться з Рейвен дорогою назад.

Звіряючись із картою доріг, він поїхав на північ, у Кент. Уже сутеніло, коли він прибув до місця, де Національна гвардія Огайо відкрила вогонь у студентів Кентського університету, які протестували проти війни у В’єтнамі.

За три роки до розправи над студентами в Афінському політехнічному університеті.

Алексі проїхав повз будівлю Тейлор-Голл, як вказував дорожній знак, і зупинився на паркінгу Прентис-Голл, де вбили тих чотирьох студентів. Фатіма казала, що в лісовій зоні навколо Нарцисового пагорба [43] Daffodil Hill – меморіальний пагорб на кампусі Кентського університету, де у знак пам’яті про розстріл студентів висаджують нарциси. буде позначений камінь.

Коли сіло сонце, Алексі побачив, як кілька студентів зупинилися біля чотирьох меморіальних знаків. Вони розставляли мерехтливі свічки і квіти біля кожного з них. За ними спостерігала худорлява змарніла дівчина з хусткою на голові та важким рюкзаком, поверх якого був прикріплений спальник.

– Що це за п’єдестали з ліхтарями? – запитав у дівчини Алексі.

– Вони оточують надгробну плиту на тому місці, де впав від кулі і загинув кожен із чотирьох студентів.

– А для чого на них те каміння?

– Щоб люди тут зупинялись і згадували.

«Як каміння, яке давні греки встановлювали на роздоріжжях, щоб віддати шану Гермесові», – подумав він.

– Ви не підкажете, у якому напрямку Нарцисовий пагорб?

Дівчина показала на північ.

– Я теж туди йду. Почекаю, доки ви закінчите, й проведу вас.

Кілька свічок у скляних лампадках загасив вітер. Він підійшов до всіх чотирьох позначених місць загибелі і запалив їх знову. Тоді підняв наповнену воском склянку, де полум’я вже згасло, й перевернув її догори дном.