Дэниел Киз - Притулок пророцтв

– Мені теж так здається, – Дуґан знову взяв аркуш у руки і придивився.

– Стривай, поглянь ще раз на цей рядок.

Тія прочитала:

– Помічаєш щось незвичне в написанні?

– Так. У деяких словах є великі літери, хоч за правописом їх там аж ніяк не повинно бути. Якщо скласти їх докупи, то виходить ЛЕРО. А далі елементарно: якщо прочитати літери спереду назад, то ми отримаємо ОРЕЛ.

– Який, караючи, клював печінку Прометеєві.

– Орел… орел… О Боже, – очі Тії розширилися. – Стривай-но, хіба на гербі вашої столиці не намальований орел?

– Так, але не треба сильно радіти. Спочатку ми маємо визначити, що саме у Вашингтоні, – охолодив її запал Дуґан. – Об’єктом може стати що завгодно: Капітолій? Білий дім? Верховний суд?

– Квітка з п’ятьма пелюстками, – міркувала Тія. – А хіба Пентагон збудований не у формі п’ятикутника?

Дуґан стукнув кулаком по хисткому столу.

– Одинадцятого вересня вони зруйнували лише частину п’ятикутника, а тепер націлилися на нього знову.

Дуґан спробував вгамувати збудження.

– Отже, Нью-Йоркська біржа і Пентагон. Перш ніж вітати себе з перемогою, треба ще розшифрувати перші два рядки.

На вежі, звіяній вітрами, богиня без лиця майбутнє стереже,

Збираючи врожай кривавий, заколе всіх ненависті ножем.

– Це ти у нас досліджувала міфологію, яка богиня не має обличчя?

– Ніколи не чула про таку ні у грецькій, ні в римській міфології.

– У Греції сотні статуй з потрощеними обличчями, багато з них без носів.

– Гаразд, облишимо питання, що це за богиня. Де вона розташована?

– Вона стереже майбутнє. Віщунки, а спершу це були молоді незаймані дівчата, що пов’язувалися з певним богом, пророкували майбутнє у формі туманних загадок, сповнених метафорами. Пізніше жрицями оракула ставали і старші жінки, та, віддаючи данину традиції, вони теж переодягалися в юних дів.

Це пояснює, чому Салінас виряджалася, як студентка. Пальці Дуґана потяглися до чола.

– Одним з найвідоміших оракулів був храм Аполлона в Дельфах.

– Дельфи… Дельфи… В Огайо є Дельфи, але це маленьке містечко, зовсім не до порівняння з іншими двома.

Тія втупилася в аркуш.

– Так, це має бути якесь велике місто.

– Щось мені цей образ кривавого ножа нагадує віршик, який ми вчили в школі, – сказав Дуґан.– «І гордовитий з бойні м’ясник, майстер знарядь, постачальник пшениці…» Щось… щось у цьому… «Місто широких плечей». Звіяна вітрами вежа. Стоп, рядок про м’ясника – це з вірша Карла Сендберга «Чикаго», воно ж – місто вітрів.

– Є! Нью-Йорк, Вашингтон, Чикаго.

– Пентагон і фондову біржу ми вирахували, але не знаємо об’єкта в Чикаго, – підсумував Дуґан.

– І що ти збираєшся робити?

– Зателефоную Харону, нехай передасть цю інформацію міністерству внутрішньої безпеки. Потрібно посилити охорону Пентагону та біржі і оголосити червоний рівень загрози в Чикаго.

Дуґан набрав номер на своєму захищеному мобільному, тримаючи напоготові криптоключ. Нічого. Набрав ще раз. Знову глухо. Прокляття, коли зв’язувався з Хароном раніше, ніколи не виникало проблем.

Виходити на зв’язок безпосередньо з Нью-Йорком було б ризиковано. Йому сказали, що телефонувати Кимвал можна лише в разі крайньої необхідності. Що ж, це саме той випадок. Не додзвонившись до Харона на Кіпр, він залишається сам, викинутий за борт. Дуґан набрав буквенно-цифровий код зашифрованого зв’язку з Нью-Йорком.

Минула, здавалося, ціла вічність, доки на тому кінці зняли слухавку. Дуґан вставив криптоключ і, судячи з клацання, зрозумів, що другий абонент зробив те ж саме.

– Чому ви сюди телефонуєте? – прошепотів голос Елізабет Херік.

– Форс-мажорні обставини, Кимвал. У мене термінове повідомлення для міністерства внутрішньої безпеки, але я не можу зв’язатися з куратором Шатерника.

– Ми щойно отримали повідомлення із ЦРУ, – промовила Кимвал. – Харона вбили на Кіпрі два дні тому.

– О Господи! Знаєте, хто це зробив?

– «Сімнадцяте листопада», тому стережіться. І не телефонуйте сюди більше. Ви припинили своє існування.

Зв’язок обірвався.

Дуґан спробував ще раз. Безрезультатно.

Тія не зводила з нього очей.

– Ти блідий, як смерть. Що трапилося?

Дуґан хитнув головою.

– ФБР обірвало зі мною всі зв’язки. Тепер я агент без країни. І що, в біса, мені робити?

Ашраф

Фатіма люто блимнула очима на Рейвен, яка продовжувала хропіти, не реагуючи на заклик муедзина до ранкової молитви. Грубо потермосила дівчину.