Дэниел Киз - Притулок пророцтв

Виїжджаючи з гаража, вона надто різко рушила з місця й зачепила стіну. Алексі довелося миттю відскочити геть.

– У чому річ?

– Ні в чому, просто через твій сумний погляд я відволіклася.

Вона вивела фургон, і двері майстерні з гуркотом зачинилися.

Рейвен вже картала себе за те, що вранці дивилася на Акрополь. Тепер вона вірила, що це погана прикмета.

На звивистій дорозі, що вела до Пірея, її час від часу сліпили сонячні зайчики, що відблискували на воді, та Рейвен не скидала швидкість. Краєчком ока вона зауважила, що Зубочистка скоса поглядає на неї.

– Чому ти на мене дивишся?

Він поклав руку їй на стегно.

– Я ще ніколи не був так близько до такої вродливої дівчини, як ти.

Вона скинула його руку.

– Ах ти хтивий козел. Ти ж знаєш, що я належу Алексі.

– А що, я зовсім не на твій смак?

Рейвен підморгнула.

– Щоб ти штрикав мене тією зубочисткою?

Він вийняв паличку з рота і зняв маску. Хоч його обличчя й було пооране зморшками, проте мало напрочуд молодий вигляд.

– Якби побути з тобою хоч годинку, вона більше ніколи не була б мені потрібна.

Рейвен засміялась і відштовхнула його руку.

– І не займайся онанізмом. Коли вмикатимеш таймер, не треба, щоб у тебе дрижала рука.

– Будь обережна, Нікі, у мене таке відчуття, що тут щось нечисто.

– Я мушу стежити за дорогою, – промовила Рейвен. – А ти зосередься на бомбі. Дивись, обидва міжнародні термінали вже попереду.

– Зупинися між ними, Нікі.

– Я можу під’їхати ближче.

– Тут якраз нормально. Я бачив, як ти реагувала на свічку на торті і знаю, що ти боїшся вогню.

Рейвен озирнулася. Майданчик перед терміналом був порожній. І де ж, у біса, поліція? Чи вони вирішили, що дзвінок з попередженням про вибух – усього лише розіграш?

– Між терміналом і поромною пристанню лінії Саламіна – Перама є місце, – сказав Зубочистка.

Рейвен заднім ходом в’їхала на стоянку. Зубочистка натяг маску і з рюкзаком через плече вийшов з машини й повільно рушив до терміналу.

А що це валяється на пасажирському сидінні? Через збудження він забув свою зубочистку. Рейвен дістала з бардачка серветку і, загорнувши в неї зубочистку, сховала до кишені. Дімітрі здивується, що вона її не викинула, а залишила для нього.

Через дзеркальце заднього огляду Рейвен спостерігала, як він підіймає клапан рюкзака й запихає туди руку, щоб ввімкнути таймер.

Раптом Зубочистка обернувся.

– Тікай, Нікі! Забудь про мене! Рятуйся!

Він кинувся бігти в напрямку міжнародного пасажирського терміналу, якнайдалі від неї.

Прогримів вибух. Зубочистку огорнули язики полум’я. Рейвен ледь тамувала крик.

Крізь полум’я вона побачила, як у повітря злетіла його відірвана ліва рука. Долоня, що пестила її по стегні, ще й досі стискала рюкзак. Борючись з нападом паніки, Рейвен натиснула на газ. Фургон занесло на тротуар. Перехожі кинулися врозтіч.

Поворот, і ще один. Від’їхавши на кілометр, Рейвен вискочила з салону, оббігла фургон і відімкнула задні двері. З її грудей ще й досі рвався крик. Вона осідлала мотоцикл і з ревінням вивела його на дорогу.

Женучи «Гарлей» геть від Пірея, вона полізла до кишені і витягла зубочистку. Треба було дозволити йому погладити себе. Він тільки хотів торкатися її, і більше нічого. Вона штрикала зубочисткою собі у зап’ястя, доки не виступила кров. Стримуваний крик нарешті прорвався назовні.

Діставшись до міжнародного пасажирського терміналу, Артеміда, не гальмуючи, проїхала далі.

– Я зупинюся ось тут, Дуґане. До вантажної платформи на поромній пристані пройдемося пішки.

Дуґан почув вибух і побачив полум’я. Заголосили сирени. Біля терміналу почали збиратися люди, та поліція відтіснила юрбу назад. Людський потік кинувся до пристані.

Артеміда проштовхувалася крізь юрбу до терміналу.

– Куди це ти, чорт забирай? – вигукнув Дуґан.

– Вибухів більше не буде.

Дуґан помітив, як повз них мчить світло-блакитний фургон. Авто вискочило на тротуар, тоді знову з’їхало на дорогу. Це хтось із підривників чи просто нажаханий роззява?

На майданчику перед терміналом лежав розпластаний чоловік, охоплений полум’ям. Одяг на ньому палав. Уся шкіра була вкрита субстанцією, що на вигляд нагадувала смолу.

Поряд з чоловіком різко загальмував чорний седан. З нього вийшов кремезний чоловік з чорною пов’язкою на правому оці і махнув офіцерові, щоб йому дали дорогу. Дуґан впізнав капітана Гектора Еліаде, який поширив інформацію про «Сімнадцяте листопада».