Дэниел Киз - Притулок пророцтв

– До завтра Інтерпол розповсюдить фото Рейвен по всьому світу, і її ім’я пов’яжуть з пограбуванням банку, а отже, і з нами, – сказав Васілі.

Мірон жбурнув милицю на підлогу і впав у крісло.

– Алексі, я знаю, що ти вважаєш цю жінку своєю, але їй відомо забагато всього. Вона в жодному разі не повинна потрапити в руки Еліаде.

– Мені потрібен час, щоб вибити з неї решту пророцтв Тедеску.

– Для цього вже надто пізно, – Мірон тупнув здоровою ногою. – Ти ж бачив відео. Ми не можемо дозволити, щоб вона вивела на нас поліцію.

– І що ти хочеш, щоб я зробив?

– Як ти запланував підкладати бомбу в Піреї?

– Я поставив на бомбу детонатор. Вона піджене фургон до міжнародного пасажирського терміналу. Після вибуху ми кидаємо фургон і тікаємо на «Гарлеї».

– План міняється, – промовив Мірон. – Бомбу повезе й підірве Зубочистка.

– Чому Дімітрі?

– Це остання місія Нікі. Я пересуну таймер, щоб вкоротити шнур детонатора.

– Але ж при цьому постраждає і Зубочистка, – обурився Йорґо. – Ви ж були немов брати ще від сімнадцятого листопада.

– Чому мусить помирати Зубочистка? – спитав Алексі.

– Зубочистка, як і ти, потрапив під чари Нікі і став ненадійним. Він буде радий померти смертю мученика.

– Можливо, – пробурмотів Йорґо, – коли б він мав вибір.

– Сумніваєшся в правильності моїх рішень? Може, ти бажаєш бути лідером?

Йорґо похитав головою.

– Просто, яка іронія: Зубочистка загине від рук власних товаришів.

– Батьку, може, знайдемо якийсь інший спосіб? У Нікі пірофобія.

– Хороших способів померти не буває, – заперечив Мірон. – Якщо Рейвен схоплять, люди Еліаде мучитимуть її доти, доки вона нас не здасть. Можливо, їм навіть вдасться вибити з неї решту пророцтв Тедеску. Тому те, що пропоную я, цілком милосердно. Я переставлю таймер на третю по обіді.

Мірон відсалютував стиснутим кулаком. Інші зробили так само. Алексі теж здійняв руку, але на якусь секунду пізніше. З виразу батькового обличчя було видно, що він це помітив. Ні, Мірон не скаже нічого, але наслідки будуть. Ще коли Алексі був дитиною, очікування покарання і гадання, яким воно буде, для нього було гіршим, ніж сама кара.

Обличчя Мірона було крижаним.

– Цієї ночі, сину, кохай свою дівчину пристрасно, бо завтра буде її останній день на землі.

З роками Алексі навчився приймати палицю з двома кінцями, якою була батькова влада: з одного боку, у ньому кипіли пристрасті, а з другого – гнів подавався холодним.

Він відчайдушно підшукував слова, щоб висловити свої почуття, та єдине, що спромігся сказати, було: – Так, тату.

Однак замість того щоб одразу поїхати до себе, Алексі завернув до таверни. Спиртне допоможе зібратися з духом і востаннє лягти в ліжко з жінкою, в яку він закохався.

Коли Алексі залазив до ліжка, Рейвен прокинулася. Він поцілував її в очі, і по її тілу розлилось тепло, але коли Рейвен їх розплющила, то побачила, яке сумне в нього обличчя.

– Мірон хоче мене скривдити?

Алексі відсунувся.

– Ти говориш жахливі речі. Батько ніколи б нічого тобі не зробив. Ти що, намагаєшся налаштувати мене проти нього?

– А ти спитай і побачимо, чи буде він це заперечувати.

Алексі поцілував її в шию.

– Більше нічого не хочу чути.

– Часом у мені прокидається сильний інстинкт самозбереження, а інколи я хочу померти, – промовила Рейвен.

– Ти повинна мені дещо розповісти. Одна людина чула, як ти перед смертю Тедеску декламувала загадки у формі пророцтв.

– Здається, ти його застрелив, але я не пам’ятаю.

– Спробуй пригадати.

Рейвен з усіх сил намагалася відновити в пам’яті той день. Медсестра Сойєр вела її до лазарету провідати колишнього викладача. Після цього пригадувалося тільки, як батько сказав: «Рейвен, лети», – і попросив піти розважити інших пацієнтів у кімнаті відпочинку.

– Я намагаюся, але нічого не виходить.

– Старайся дужче, якщо ти мене справді кохаєш.

– Мені прикро, Алексі, але в голові повний провал. Можливо, мені знадобиться психіатр, щоб згадати, але на це потрібен час.

Алексі якусь мить помовчав:

– Але часу так мало.

Рейвен відвернулася в інший бік. Трохи підняла стегно і провела його рукою по горбкуватих шрамах, по одному за кожне ув’язнення в божевільні. Їй хотілося, щоб він поцілував їх, як вона цілувала його рубці.

Вловивши його вагання, Рейвен відкотилася вбік.

– Забудь.

Алексі перевернув її і зміряв поглядом згори вниз. Рейвен знала, що він робитиме те, що захоче. Вона звільнила свідомість від думок, намагаючись відгородитися від того, що відбувалося.