Люба Клименко - Ієрогліф кохання

— Звичайно, не ти, — спробував заспокоїти її Франсуа і, трохи повагавшись, додав: — ...кохана.

Христя розквітла: о, заради цієї фрази варто було зупинити підйомник!

Вона тісніше підсунулася до Франсуа.

— Ти справді віриш мені?

— Звичайно, — прошепотів він таємниче і стиснув її коліно, намагаючись, щоб цього не помітив ні Кім Ір Сен, ні Марі з Федором у бінокль. — Але навіть якщо це зробила ти, я на тебе зовсім не серджусь...

Вона зиркнула на Кім Ір Сена: чи, бува, не підглядає він? Той роздивлявся мальовничі околиці, відвернувши голову вбік, і, здавалося, його зовсім не цікавить те, що відбувається.

Христя замислилась: як почати любовну гру з Франсуа так, щоб не побачили ні Марі з Федором, ні Кім Ір Сен?

Через годину всі почали мерзнути. Франсуа з Христею вдяглися правильно: в теплі черевики і шкарпетки для хайкінгу, затишні костюми і курточки. Чен не мав такого спорядження, проте вдягнений був трохи краще, ніж бідні Марі і Федір, які не привезли з собою відповідного вбрання.

Через дві години над підйомником почав кружляти вертоліт і спускати у кожен човник по пакету. Відчепивши його, Франсуа, Христя й Чен зраділи і розчарувалися водночас. У пакеті була ковдра (одна на всіх), три шапки, три пакети дорослих памперсів, термоси з гарячим чаєм і сендвічі. Вони накинулись на все це з неабияким ентузіазмом. А наївшись і зігрівшись, вони дійшли висновку, що гуманітарна допомога, на жаль, означає одне: їм доведеться тут теліпатися ще довго.

Вони накрилися ковдрою.

Стало приємно.

Франсуа згадав ніч і піщану бурю, коли він не отримав своєї порції інтиму, бо п’яненька Христя переплутала «ліво» з «право». Тепер вона не зможе нічого наплутати, оскільки, по-перше, твереза, а по-друге, сидить скраю. Він взяв під ковдрою її руку і поклав її на свій бойовий меч, який тільки й чекав на це.

Дракон ожив, заворушився. Обидві його частини — жіноча і чоловіча, ліва і права, інь і янь — почали мовчазні любовні переговори.

Пружне Драконяче тіло праворуч розвернулося напівбоком до мене, наскільки це дозволяло перебування у човнику, я зробив те саме, лише обернувся в протилежний бік, і в такий спосіб наші спини — моя і Драконя-ча — опинилися впритул одна до одної. Я вдавав, що розглядаю крізь бінокль, як гори занурюються в сутінки, а своїм «оком на потилиці» спостерігав за тим, що відбувається поруч. Спиною я чудово відчував усі хвилі і вібрації Драконячих м’язів. Здавалося, мені передавався не лише механічний рух, а й те благодатне задоволення, яке пронизувало Дракона від того, що він сам із собою займався коханням.

Дракон глибоко зітхнув з ледь чутним, майже німим стогоном.

Мене пройняло збудження, і я зробив собі те, що перед тим робив Дракон: поклав руку на стебло свого лотоса.

Його квітка миттю розкрилася і вистрелила залпом нектару...

Це було екстремально... Саме тому і солодко. Насправді вона робила з Франсуа дуже традиційні речі, адже людство давно вже перепробувало всі можливі способи отримувати задоволення. Так що у своїй любовній практиці Христя з Франсуа не «відкривали Америки», проте сам факт, що вони робили це в надзвичайних умовах, додавав особливої пікантності їхній пристрасті.

Вона напружила зір. На гори спустилися сутінки.

Невже їх не знімуть звідси до ночі? Невже їм доведеться бовтатися тут усю ніч?

Вона нишком зиркнула на Франсуа. Він після повноцінної дози кохання дрімав, поклавши голову на Кім Ір Сена, тоді як маленький кореєць прихилився до плеча Франсуа. Обидва спали, блаженно посміхаючись. Видно було, що Кім Ір Сен також отримав свій кайф.

А їй не спалося. Вона ніяк не могла погамувати надмірну порцію адреналіну, який тинявся її кровоносною системою після нервової процедури вдягання памперсів. Як і годиться Міс Катастрофі, вона не змогла обійтися без пригод: зняла штани разом із трусами і не втримала їх, вони ковзнули вниз і мало не впали у прірву. їй пощастило, що вони зачепилися за якийсь гачечок збоку човника, і Франсуа спритно врятував їх.

Усе було позаду, однак Христя все ще переживала, уявляючи, як би їй довелося без штанів сидіти цілу ніч на підйомнику.

Зненацька тишу розітнув якийсь звук.

Це був розпачливо-солодкий стогін. Христя прислухалася: щось у тому стогоні було знайомим.

Франсуа і Кім Ір Сен підвели голови, спросоння смішно кліпаючи очима.

До попереднього долучився ще один звук, на зразок нутряного «М-м-м, як смачно!».