Люба Клименко - Ієрогліф кохання

А ось і вона! В рожевому халатику...

Ну що ж, тепер рагу готове!

Ні, не зовсім... Бракує олійки — змастити сковорідку для цього рагу...

Ага, олійка чекає на неї на роботі...

Кей-Ейч-Ейч сьогодні в поганому гуморі.

Невже через те, що приїхала Марі?

Цілісінький день вона замовляє в секретарки замість кави заспокійливий чай і майже не працює, лише длубає свої задирки біля нігтів, розриваючи їх до крові, а потім, ховаючись, обсмоктує кров на пальці. Дуже негігієнічно.

Врешті-решт вона попросила в секретарки ще щось, і та підійшла до мене як до головного спеціаліста з медицини в банку.

— Кей-Ейч-Ейч просить заспокійливі таблетки.

Я зазирнув в офісну аптечку і там справді знайшов заспокійливі таблетки, проте дуже сильні і зі снодійним ефектом.

Я передав пачку секретарці і попередив: більше однієї за раз приймати не можна!

Та кивнула у відповідь.

Яким же був мій жах, коли Кей-Ейч-Ейч вкинула в рота відразу дві таблетки!

До отруєння це не призведе, однак зараз її звалить сон, а до кінця робочого дня ще година!

Через двадцять хвилин вона засова-лась на місці.

Я зрозумів, що вона відчайдушно бореться зі сном.

Нарешті, знаючи, що її видно через скляну перегородку, вона вибрала маскувальну позу: обіперлася ліктем на стіл і затулила лоба долонею так, щоб не видно було очей. Іззовні складалося враження, що вона уважно читає папірець. Однак я знав, що насправді вона спить.

Бідна Кей-Ейч-Ейч!

До неї кілька разів навідувалася секретарка, і ще кілька разів дзвонив телефон. Вона щоразу з великим зусиллям розплющувала червоні очі і при цьому мала жалюгідний вигляд.

Робочий день закінчився. Всі потихеньку розійшлися.

Вона спала, поклавши голову на стіл.

І я вирішив їй допомогти.

Я підійшов до неї, підняв її попід руки з крісла і поставив на ноги. Мені так хотілося торкнутись її привабливих фудзіям, однак я не наважився.

На щастя, опорна моторика міс Кей-Ейч-Ейч не відключилася. Вона могла ходити, щоправда, із заплющеними очима. Я тихенько повів її, як поводир сліпу, до ліфта. її тіло хоч і було важким, проте водночас гнучким, як у справжнього Дракона.

Я підвів її до ліфта, що вів на підземний паркінг, знайшов у її сумочці ключі від машини, посадив її на місце пасажира, а сам сів за кермо і пристебнувся. Я вже був устромив ключі, аби завести машину, проте не зробив цього, натомість почав роздивлятися Кей-Ейч-Ейч.

Вона була беззбройна. Вона була беззахисна. Вона була прекрасна. її фудзі-ями не давали мені спокою, притягуючи погляд. Нарешті я міг їх роздивлятися і не боятись, що хтось упіймає мій погляд. Фудзіями манили мене, кликали, зваблювали, залицялися до мене, благали до них доторкнутися.

Я озирнувся, щоб переконатись, що за мною ніхто не спостерігає і що мене не видно з відеокамери спостереження.

Ні, все добре.

Я легенько доторкнувся вказівним пальцем до її фудзіями і легенько притиснув її. О, це неповторне відчуття пружності й тепла! Я провів пальцем по фудзіямі, потім став малювати на ній кола, наближаючись до центру. На вершині благословенної гори була та божественна ділянка, яку я уявляв собі тисячі разів, а уявивши, стабільно отримував оргазм. Зараз я мав нагоду доторкнутися до неї! Я став шукати ті бруньки, які завжди мене збуджували через щільні светрики Міс Кей-Ейч-Ейч, однак їх не було! Вони щезли! Безслідно! Дивна жіноча фізіологія...

Я відстебнув пасок безпеки, прихилив голову між двома її фудзіямами і відчув блаженство...

Він відразу прибіг до Христі додому, як тільки Чен йому подзвонив.

Франсуа спершу дуже налякала картина, яку він там застав: у вітальні на дивані з відкритим ротом і заплющеними очима сидить Христя, час від часу намагаючись вимовити щось путнє. Але це в неї виходило украй нерозбірливо.

А на підлозі борюкаються двоє чоловіків — Чен і той жевжик, якого Франсуа бачив сьогодні на Христиній терасі. На цей раз його торс був оголений.

Коли Франсуа зайшов, боротьба уповільнилась, жевжик ошелешено витріщився на нього, вдарив себе долонею по лобі і вигукнув:

— Йопересете! Та це ж, мабуть, оце падло спало з моєю жінкою, а не цей китайський куцепердик!

Франсуа, знаючи російську мову, все-таки зміг вловити зміст сказаного — не стільки зі слів, скільки з інтонації і розлюченого погляду. Про всяк випадок він відразу став у бойову позу.

Однак жевжик, очевидно, вже вичерпав свої сили у борюканні з псевдо-суперником, тому накидатися на нового ворога не поспішав. Змірявши поставу Майстра йайдо своїм професійним фіт-несівським оком, він зрозумів, що Франсуа краще не зачіпати.