Люба Клименко - Маміглапінатапеї, або Любов у київській комуналці

Словом, ЧУДО-ЮДО-РИБІ-КИТ не можна було нарікати на своє сімейне життя. Воно склалося.

— А з ким із них ти спиш? — поставив я питання, від якого мене розпирала цікавість.

— Ні з ким, — флегматично відповіла ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ.

За своє життя вона мала з десяток чоловіків, і вони її не переконали в тому, що секс вартий особливої уваги.

У її сімейних стосунках інтимна сфера асоціювалася з постійними турботами ПОЛКОВНИКА про свою простату: антибіотики після кожного зближення, постійні пошуки ідеального уролога, довгі курси ректомасажів, купа таблеток на приліжковій тумбочці типу простатилен і т. д. і т. п. — це вводило її в стан глибокого ступору після чергової порції обережного, нетривалого, сірого середньостатистичного сексу.

Коли в їхній сім’ї з’явився ВІОЛОНЧЕЛІСТ, спершу на правах друга сім’ї, потім на правах приживалки та гувернера і врешті-решт, на правах законного її чоловіка, то ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ, уже з почуттям глибокої алергії до сімейного сексу і огиди до коротких партизанських вилазок у позасімейні сексуальні пригоди, не претендувала на володіння інтимною сферою свого нового чоловіка.

І якби її спитали, чи був у них з ВІОЛОНЧЕЛІСТОМ секс, вона навіть не змогла б сказати чогось «виразного», тому що ті зближення були такими ж «невиразними», як і саме це слово.

Річ у тім, що при всіх недоліках ВІОЛОНЧЕЛІСТА, він був справжнім митцем, тому найкращим сексом для нього була тільки музика. А подружні обов’язки ніяк не могли його «розпалити».

Тому коли ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ слухала запальні сповіді своїх колежанок, а потім підлеглих по журналу «Україна класична» про любовні походеньки, вона дивилася на них з якоюсь чи то жалістю, чи то співчуттям, мовляв: «Це ж треба! Людям нема чого робити!»

Ось сидить перед нею тридцяти-, сорока- або п’ятдесятирічна тьотка, така сама, як вона, з двома доньками, так само, як і вона, з подушечками на животі й на стегнах, і з таким самим подвійним підборіддям, з якого треба час від часу висмикувати волосинку, що вперто виростає на одному й тому самому місці. І оця начебто така сама жінка, як вона, така сама кандидатка мистецтвознавства розповідає їй про життя приматів у клітці зоопарку. Тобто насправді мова йде про неї саму і про її боротьбу за чоловіка альфа-самця, якого атакують подібні до неї самки. Чи ще гірше: вона ділиться своїми материнськими інстинктами, які опановують нею, коли жаліє бета-самця, якого принизив альфа-самець.

ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ розповідала це все спокійно, без надриву, в притаманній тільки їй флегматичній манері, сидячи на даху сусіднього будинку, де я розбив власну терасу. При цьому вона попивала шампанське і гойдалася, по-дитячому махаючи ніжками, в кріслі-гойдалці.

Як же мені пощастило, думалось мені, що я зустрів її саме зараз, а не колись, коли в ній нуртували пристрасті. А чи нуртували взагалі?

ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ припинила гойдатися і підсунула під ноги пуфик. Я з цікавістю розглядав її ступні на сонці. Це вже не були ті м’якенькі пухкенькі ніжки з рожевими пальчиками. Це були втомлені від надмірної ваги хазяйки ноги. Хтось міг би побачити в них щось потворне. Тільки не я. В цій потворності я бачив красу. Як бачать красу в старому, покрученому від часу і хвороб дереві. Скільки художників, фотографів фіксують ці дерева через їхню загадкову естетику, яку ніколи не побачиш в молодому деревці, дарма, що воно тебе радує своєю дитинністю і свіжістю!

Замислившись над цим, я ненароком перебив зізнання ЧУДО-ЮДО-РИБИ-КИТ, попросивши її стерти лак на нігтях пальців ніг.

— Неси змивачку! — сказала вона і додала: — І заодно прихопи чогось гостренького!

Поки я змивав лак на нігтях її утомлених від життя ніг, вона продовжувала розповідати про те, що її життя можна було б вважати таким, що склалося…

Вона мала двох доньок. Звичайно, було б краще мати доньку і сина. Але таке бачення є сексистським, а вона останнім часом не любить усе сексистське.

Старша донька — та, що від БАЛБЄСА, була хорошою, хоч і нервовою дівчинкою. Мала чудовий слух і чудовий голос.

ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ виховувала першу доньку по-спартанськи. У значенні прививання їй самостійності. Мамочка була ще молодою, щоб повністю віддатися вихованню дитини, їй треба було закінчити консерваторію, аспірантуру, написати дисертацію, знайти нового чоловіка, достойного її самої, облаштувати своє життя з новим чоловіком, народити йому дитину. А оскільки допомоги чекати не було звідки — бабуся ІРЕНА й сама була «молодою мамочкою», — то й росла дівчинка, сподіваючись лише на себе. Самостійність була її сильною рисою, аж доки вона не завагітніла. В шістнадцять років. Невідомо від кого. ЧУДО-ЮДО-РИБА-КИТ, дізнавшись про це, лише зітхнула: я сама винна! І з почуття вини з приводу неуваги до першої доньки, вирішила компенсувати це любов’ю до майбутнього внука чи онучки. Народився онук.