Люба Клименко - Маміглапінатапеї, або Любов у київській комуналці

Якщо навіть хтось і сумнівався, чи варто робити фото на похоронах, то авторитетне ДЯДЬ-ОСИНЕ «Так роблять усі» доконувало їх у момент, коли ще не встигали оговтатися. А якщо згодом люди й передумували, було вже пізно: гроші проплачені, а фотографії (досить макабричні, варто визнати) зберігалися в бюро ритуальних послуг. Тож найбільше, що могли втратити ДЯДЬ-ОСЯ і СЬОЖА, — це 300 кв. см площі для конвертика на поличці.

Я досі дивуюся, як РОМІ вдавалося виявляти свої дрібнобуржуазні нахили в епоху брежнєвського застою. Це був час дефіциту, коли все не куплялося, а діставалося, і РОМА був просто богом-здобувачем, хоча позаочі його називали спекулянтом і фарцовщиком. Ніхто не знав, де він працював, та й чи взагалі працював, зате на власні очі бачили, як до нього в квартиру якісь дивні особи вносили і виносили ящики з помаранчами, мандаринами і навіть бананами, доставляли в плетених авоськах палки дефіцитної сирокопченої і сиров’яленої ковбаси, рулони тканини, дуже подібної до джинсової, з якої СЬОЖА шив джинси, а РОМА з БАЛБЄСОМ виварювали їх на кухні і робили «варьонки». За незручності він пообіцяв «забабахати» для всієї комунальної квартири ульотний «Новий рік з крабами».

РОМА був настільки підприємливим, що ніхто навіть не звернув уваги, коли він став регулярно кудись відвозити і привозити ІРЕНУ. Ще якийсь ґешефт, — припускали всі. Однак через кілька місяців у Ірени з’явився м’ячик замість живота, який помічали всі, крім ІГАРЬОШІ.

ДОРАРОНОВНА, по-діловому обговорюючи цей м’ячик із ДЯДЬ-ОСЕЮ, сказала, що вона від першої хвилини, як тільки РОМА ввійшов у їхню квартиру, це передбачала. Річ у тім, що їхній синок ввалився тоді в своїй загранишній дублянці зі снігом на чорних кучерях, а в цей час із ванни вийшла ІРЕНА в рожевому загранишному халаті, пахнучи чимось солодким і загранишним.

«І шо?» — не зрозумів ДЯДЬ-ОСЯ, до чого це веде ДОРАРОНОВНА.

«Шо-шо? — обурилася та. — МАМІГЛАПІНАТАПЕЇ! Між ними проскочив МАМІГЛАПІНАТАПЕЇ!»

Як показала історія, на відміну від ІГАРЬОШІ, РОМА на МАМІГЛАПІНАТАПЕЇ не зупинився.

З ІГАРЬОШЕЮ РОМУ, з одного боку, пов’язувало найбільше (якщо ми маємо на увазі ІРЕНУ) і, разом із тим, найменше (якщо брати до уваги ґешефт). Однак навіть тут РОМА зробив законному чоловікові своєї коханки неоціненну послугу, звівши його з ДеВеО (дуже впливовою особою), щоправда, під час прийому в нашій комунальній квартирі сталася одна халепа. Однак про неї я розповім пізніше.

На новий 1979 рік РОМА дійсно забабахав ульотне свято «з крабами». Ця подія обіймає в моїх спогадах невідповідно велику шухлядку, більше того, незважаючи на те, що ми святкували три доби (в той рік Київ замело, а стовпчик термометра піднявся до рекордної 30-градусної позначки), в моїй пам’яті той Новий рік має обсяг багатьох ґіґабайт.

Мені було 16, а ЧУДО-ЮДО-РИБІ-КИТ, відповідно, 17 років. Це була епоха, яку проголосили розвинутим соціалізмом, але в 1979-му навіть такі переконані й запеклі комуністи, як мій батько, вже зневірилися в приході комунізму в найближчому майбутньому, проте за інерцією готові були покласти за нього якщо не своє життя, то здоров’я точно. Що ж до не дуже ідейних громадян СРСР, таких як ЦИФЕРБЛАТИ, СЬОЖА, ІРЕНА та ІГАРЬОША, то вони з різних причин завжди скептично ставилися до радянської влади.

До Нового року готувалися з великим ентузіазмом. Якщо точніше, то готувався РОМА, а решта мешканців нашої комунальної квартири лише спостерігали за магічною появою в кухні ящиків зі «Столичною», «Совєтським шампанським» — сухим, напівсухим, напівсолодким і мускатним, — великих круглих консервних банок з оселедцями, скляних півлітрових баночок із зеленим горошком і майонезу для салата «Олів’є», а також мандарин, болгарського лечо «Глобус», персикового конфітюра, і, наостанок, — чого із завмиранням чекала вся квартира, — обіцяних крабів.

Стіл почали накривати ДОРАРОНОВНА, ІРЕНА і БАЛБЄС ще тридцятого числа. ІГАРЬОША з СЬОЖЕЮ були відповідальні за новорічну ялинку — ялинкові прикраси, електричні лампочки, дощик та всілякі інші брязкітки. Їм це було до душі, тому взялися за цю справу дружно, я б навіть сказав, аж надто дружно. Напередодні ІГАРЬОША з СЬОЖЕЮ довго обговорювали «культурну програму» на свято і запропонували зробити карнавал. Народ не заперечував, тож СЬОЖА розклав великого дубового стола для крою, сів за швейну машинку і почав дизайнувати із запасів «кловунських» матерій, клаптиків, блискіток і дощика карнавальні костюми. ІГАРЬОША, в якого, за словами ІРЕНИ, руки росли зі сраки, надихав СЬОЖУ божевільними ідеями і грою на гітарі.